Лубок із зображенням Петра І, який ріже бороди боярам, був дуже популярним серед простих громадян імперії.
Чим закінчилася боротьба російського царя з бороданями?
Мені, як носієві бороди, не раз доводиться відповідати на жартівливі запитання друзів, чи не гаряче з нею влітку, чи не важко доглядати і періодично підстригати? Дружина час від часу вимагає поголитися, інакше погрожує скубати символ моєї впертості. Я мужньо терплю це все, адже пам’ятаю, що в усі віки чоловіків, котрі їх носили, поважали
Від Стародавнього Єгипту і до Візантії борода була ознакою мудрості й авторитету. Коли ж Київську Русь охрестили, побутувала думка, що Господь одразу сотворив Адама бородатим. Тож усі, хто міг, носив цей символ імпозантності, адже без нього на повагу годі було й чекати.
Так тривало до 1681 року, коли російський цар Федір Олексійович спробував запровадити при дворі одяг польського зразка. А разом із ним і професію перукаря, який не лише робив зачіски, але й голив бороди. Супротив нововведенням серед перших осіб годі описати. Різкий протест тоді заявив навіть патріарх Адріан, який порівняв голених чоловіків із собаками, котами та мавпами. Тож про спробу забули майже на 20 років. І ніхто навіть не думав обмежувати носіння бороди, аж поки в Росію із закордонного «посольства» не повернувся один молодий чоловік — майбутній імператор Петро І.
Піддані прийшли привітати молодого царя, а він зустрів їх із ножицями в руках. За два роки європейського життя Петро відвик від «рослинності» на обличчях, тож узявся власноруч виправляти ситуацію.
Його особа надзвичайно суперечлива. З одного боку, він постійно намагався осучаснити життя держави — «прорубав вікно у Європу». З іншого — запам’ятався як жорстокий правитель, який мало цінував людське життя. Хай там як, але бороди в Петра ніколи не було. І першу спробу подолати давній звичай самодержець зробив 6 серпня 1698 року — одразу після повернення з мандрів. Піддані прийшли привітати молодого царя, а він зустрів їх із ножицями в руках. За два роки європейського життя Петро відвик від «рослинності» на обличчях, тож узявся власноруч виправляти ситуацію. Борід позбулися всі найвищі посадовці імперії, крім двох–трьох найстаріших вельмож. За декілька тижнів покарання бороданів повторилося у ще більш екзотичний спосіб. На новорічному святі (тоді його відзначали 1 вересня) до поважних гостей підійшов царський блазень. Озброєний ножицями, насміхаючись, він різав пишні бороди, а тим, хто намагався опиратися, роздавав ляпаси.
Нарешті 5 вересня 1698 року цар видав указ, який мав остаточно вирішити «бородату» проблему в масштабах усієї імперії. У ньому проголошувалося, що кожен міський житель повинен заплатити за неї щорічний податок. До того ж бородаті відвідувачі міста також мусили віддати в казну певну суму. Гроші, як на той час, були дуже солідними: з купців вимагали 100 рублів, із дворян і службовців — 60, а із простих містян — 30. Найменшим переляком відбулися бородаті селяни — по копійці за в’їзд та виїзд через міські ворота.
У 1715 році суму «податку на бороду» зробили єдиною для всіх — 50 рублів з людини. З початком дії закону виготовили й спеціальні «бородові знаки» — металеві жетони із символічним зображенням «рослинності» та написом — «Гроші взято». Цю своєрідну «квитанцію» потрібно було завжди носити з собою. Достеменно не відомо, скільки фінансових надходжень від цього отримала держава, але податок проіснував аж до 1772-го.
З того часу правителі ще декілька разів намагалися врегулювати «бородате питання». Були закони, які забороняли «рослинність» на обличчі молодим людям та чиновникам, обмежували її довжину тощо. Останнім таким указом стало розпорядження Миколи ІІ від 1901 року про дозвіл на носіння бороди юнкерами.
Так хвилями любов до бороди то посилювалася, то слабшала. Сьогодні вона знову повернулася в молодіжне середовище. Що буде завтра — не знаю. Одне лише відомо достеменно — борода існувала й існуватиме, як символ, а от чого саме — тут історія внесе свої корективи.
До речі
А фараони передавали її у спадок дружинам
1. У Стародавньому Єгипті вона символізувала владу. Якщо ж із її відрощуванням були проблеми, тоді правителю доводилося носити фальшиву — на стрічках, які зв’язувалися за вухами. Після смерті фараона його бороду у такий самий спосіб була зобов’язана носити дружина.
2. Ярослав Мудрий установив особливий закон, яким заборонялося смикати один одного за неї під час бійки. За вискубаний у запалі шматок волосся присуджували штраф, навіть більший за пошкоджену руку, — 12 гривен — сума на той час дуже значна.
3. Інколи борода ставала «візитівкою» людини. Одним із таких історичних персонажів був пірат XVIII сторіччя Едвард Тіч — більш відомий за прізвиськом Чорна борода, який не лише прославився хоробрістю, а й звичкою перед боєм вплітати в неї запальні гноти. Можна лише уявити собі страх супротивників, коли він з’являвся перед ними, весь оповитий клубами диму.
