Я вам часто брешу
Якщо сказати, що стандарти професії або ж цензура змушують мене обманювати своїх читачів, — це також буде неправдою. Напевно, до цього призводять недостатня кваліфікація й дефіцит сміливості
От, скажімо, оприлюднюю новину про баталії навколо ухвалення бюджету під час сесії міської ради. І в тому нудному тексті йдеться про те, що депутати фракції «Вишенька» не підтримали виділення коштів на реабілітаційний центр для учасників АТО, як це пропонували представники партії «Сливка». І ніде в матеріалі не буде вказано, що члени одного олігархічного клану хотіли пропіаритися на добрій репутації наших захисників, хоча розуміли, що ефективність від роботи цієї установи буде мізерною, а приспішники іншого товстосума не побачили в цьому своєї вигоди, бо відкату їм ніхто не запропонував.
Отож картина подій, яку я описую, створює ілюзію конструктивної роботи представників громади. Але ж це не так. Та, оскільки жоден з обранців чи будь–яких експертів не захотів «на мікрофон» назвати речі своїми іменами, я обмежуюсь офіціозом. Тим паче мене лякають наслідки. Одного разу я запитав досить відомого міського депутата, вигляд якого ще не викликає блювотного рефлексу в лучан, а чому він не пробує позмагатися за крісло міського голови. Чоловік чесно відповів, що йому страшно (звісно, ця інформація була не для оприлюднення).
Думаю, деяким столичним журналістам ще важче, адже їм, наприклад, доводиться називати політика, який свого часу за «підтримку на роботі» вступав у статевий зв’язок з іншим чоловіком, головою депутатської фракції українського парламенту, і висвітлювати його роботу як законотворця — людини, котра вирішує, за якими правилами ми з вами будемо жити. З екранів і сторінок ЗМІ сиплються начебто факти, але без належних коментарів вони формують абсолютно спотворену картинку реальності. Добре, що є розслідувальна журналістика, тільки, напевно, за дужки варто винести тих медійників, які на замовлення одного олігарха викривають іншого… Втім, повернуся до «колоди у власному оці», бо те, що я недорозказав про людей, які прийшли в органи влади тільки для того, щоб набивати кишені, є маленьким цвяшком у труні наших перспектив. Щоправда, і тут маю невелике виправдання, бо не лише я бачу злодія. Очевидно, ця людина нечиста на руку, адже мільйонні статки, які задекларувала, неможливо заробити на тих посадах, які вона обіймала. Це зрозуміло прокуророві, і судді та й, напевно, виборцю. Так ось перші двоє з цим крадієм вітаються за руку, а останній його вибирає депутатом.
От скажіть: як у цій ситуації мені говорити правду, а головне — для чого?
