І вітер грає твоїм волоссям…
А ви знаєте, як народилась пісня «Ні обіцянок, ні пробачень»? (Відео)
Вона з’явилася в середині дев’яностих минулого століття. Була напрочуд гарною піснею, але сумовитою. Люди полюбили її одразу. Їм хотілося чути, слухати, вслухатися знову і знову
Якось так буває, іноді тягнешся до того, що сповнює енергією, запалом, і підносить угору, а іноді до болю не вистачає солодкаво–гіркої меланхолії, що розвертає до вчорашнього і по–своєму напуває душу наснагою любові…
Іще два тижні, і запалає
Пожежа сонця у жовтім клені.
Я погляд твій кожен день шукаю.
Твій літній погляд очей зелених…
Сергій Лазо запропонував мені цю пісню, а я її заспівав. З першого дубля! За 20 хвилин була вже готова! З того часу — постійно в «Топі».
Наші найсильніші спогади випромінюють запах вітру, м’якість літа в рухах того чи тієї, з ким так довго було добре, і тиху попервах приреченість осені… Важка та необхідна крапка у взаєминах — коли вже нема «ні обіцянок, ні пробачень», бо
Все сталося само собою.
Слова набули нових значень,
Ми ж не змінилися з тобою.
— Сергій Лазо запропонував мені цю пісню, а я її заспівав. З першого дубля! За 20 хвилин була вже готова! З того часу — постійно в «Топі», — розповів «Цікавій газеті» Віктор Павлік.
Шлягер «Ні обіцянок, ні пробачень» відзначив недавно 25–ліття, його називають «безсмертною піснею Павліка», а той сам чудується, що на його концертах так часто просять саме її…
Автор Сергій Лазо іронізує, що її можуть ще й виконувати обрані депутати, і вже без гумору зауважує: пісні, як люди, мають свою долю…
Та дуже хочеться, щоб сумна пора лоскотала тільки невеликими ковточками, кристалізувалася в куплетах, а людська доля щасливо собі погойдувалася в золотоосінньому мереживі. Навіть коли цей сум із нотами печалі:
Я в перший раз не чекаю осінь,
Бо з нею в літо не повернутись,
І вітер грає твоїм волоссям,
А я не можу і доторкнутись…
