Дикий хміль

Зойкнув світ пронизливо, чаїно,

Аж озвалась у душі луна:

Ти сиділа в нього на колінах —

Молода, зухвала, осяйна.

Ти сміялась дзвінко і манірно,

Дикий хміль ховаючи між вій.

Ну а він… А він дививсь покірно,

Був не мій. Він був уже НЕ мій…

Ти така солодка, наче мрія,

День такий гіркущий, мов полин.

В нього донька, наче вишня, спіє

I уже давно дорослий син.

Кажуть, нині світ — гуманітарка

I ніхто не гребує нічим…

Там, на лавці, у міському парку,

Враз любов розсіялась, як дим.

Євгенія НАЗАРУК.
с. Лище Луцького району.