«А ми не йдемо сьогодні у садок?»
Це запитання одна із наших читачок чує щоранку від своєї донечки, яка щойно почала відвідувати дошкільний заклад. Мама чекає вихідних не менше, аніж маленька доня. Що відчуває дитина? З такого рідного домашнього, де їй так добре, звично і зрозуміло, її на багато годин поселяють в інше середовище, де все інакше, ніхто до неї не збирається пристосовуватися і розпитувати, чому поганий настрій і сумні очі? А мама, якій теж тривожно, запитує, що ж наука і досвід радять робити у такій ситуації?
Скажу, що мої діти – з тих, хто звикав важко і довго. Ми з чоловіком запасались підбадьорливими усмішками і чекали, коли подіє лікувальний час… «Від двох місяців до року може тривати другий період адаптації», – пише одна з психологів–практиків, зауважуючи, що перший період найлегший, найкоротший, але стосується невеликої кількості дітей. До слова, він не залежить від того, «квочка» мама чи ні: знайомий хлопчик саме такої мами пішов «до інших діток» з першого разу і просився до них ще й у вихідні. Отже, важке звикання є часто наслідком сильної прив’язаності до мами, але, що б там не було, у психологів і педагогів справді є поради, як пом’якшити важкий у житті маляти період. Одна з головних рекомендацій – коли дитина після садка з вами вдома, спілкуватися з нею більше. Не бути з нею, а саме спілкуватися, щось обговорювати, разом прогулюватися: максимально додавати їй ту увагу, якої вона позбавлена унаслідок зміненого способу життя.
Головне – щоби дитина знала і вірила, що мама з татом так нею дорожать, як і вона ними. У цьому сенсі не варто піддаватися спокусі розповідати про дитсадок як суто райське місце, як і не варто обманювати обіцянкою забрати раніше, якщо це для батьків неможливо. Любов, чесність і увага. Гарна порада є щодо режиму харчування: заздалегідь дізнатися, що їдять, як сплять і гуляють у вашому садочку, та призвичаювати до цього дитину. Звісно, мають бути і навички самообслуговування. Починати ходити у садок ліпше улітку, коли дітлахи більше бувають на вулиці, і з огляду на це – менший стрес від перебування у незнайомому приміщенні.
Ще один важливий момент – приймайте погані емоції дитини, не заперечуйте їх словами «ти ж подивися, як іншим діткам добре, ну, тут же й іграшок скільки, і весело, не вигадуй!»
Ще один важливий момент – приймайте погані емоції дитини, не заперечуйте їх словами «ти ж подивися, як іншим діткам добре, ну, тут же й іграшок скільки, і весело, не вигадуй!» Хай розкаже, виплачеться, «вижаліється». Доведено, що озвучення своїх емоцій викликає полегшення. А коли дитина заспокоється, можете спробувати обговорити «план виходу з важкої ситуації»…
Найважче – це прощання зранку. Не затягуйте його, довіряйте вихователю, але й не втікайте тихцем. Рішучість і спокій допоможуть здолати ці важкі моменти, і з часом ви згадуватимете це, як далеку подію. Попервах дитину ліпше забирати раніше, завше тоді, коли пообіцяли (це дуже важливо, це питання довіри), намагайтеся не забирати останньою: період, коли забрали передостанню дитину, до вашого приходу – ну, дуууже тяжкий!
Мамам радять опанувати себе: не дозволяти собі нервуватися, «накручуватися», піддаватися розпачливим поглядам і крикам сина чи доньки. Не обговорюйте цього з іншими при них. Усе задля того, щоб не створювати замкнене коло нервів (енергетичний зв’язок з мамою міцний і дитина відчуває жаль до себе, співчуття та не може перемкнути увагу на плюси нового життя). А вони ж таки є! Ровесники, нові іграшки та ігри, можливість отримати навики, необхідні для подальшого життя (знання, що діти різні, уміння захищати себе, налагоджувати контакт або уникати небажаного).
Найліпше – поспілкуватися з вихователем до першого приходу у дитсадок і під час того.
Найліпше – поспілкуватися з вихователем до першого приходу у дитсадок і під час того. Хай вам розкажуть, як поводиться дитина, коли розкута, а коли – ховається у куточок, а ви – натомість про особливості своєї «кровиночки» (це допоможе вихователю адаптувати новеньку чи новенького). Попросіть якусь іграшку, ляльку на ніч додому: хай ваш син чи донька послухає казочку з виду «терапевтичних» про те, що і садок є чиєюсь домою, що от іграшка там живе, умивається, їй там добре, але їй цікаво, як мешкають там малята, які приходять у її дім. Такий хід підштовхне їх до роздумів, що життя різнобарвне не тільки у них вдома.
Якщо дозволяє вік і мовлення та й вдача дитини, розпитайте у неї, що подобається у садочку, а що – ні. Очевидно, відсутність мами буде однією із вад. У такому випадку придумайте спільну гру: мама може поцілувати долоньку дитини і розповісти, що цілунок цей на долоньці (його і в кишеньку можна покласти) – це частинка маминої любові, а мамі теж належить поцілунок у кишеньку, бо і її він грітиме теплом. Можна малювати яблучко, сердечко, розрізати навпіл і ділити половинки: якщо це допомагатиме – щодня створюйте щось нове у «теплу колекцію».
Маєте щось цікаве у своїй «виховній скриньці» – пишіть на електронку редакції чи мою [email protected].
