«Зачарований» весільний костюм
Нещодавно довелося побувати у Хмельницькому на знаменитому речовому ринку. У мене склалося враження, що з 1990-х років там практично нічого не змінилося, маю на увазі облаштування торгових місць. Ті ж страшні металеві контейнери, яких у Луцьку давно позбулися й забули. Дивували накриті плівкою від дощу і якимись лахами від пекучого сонця химерні споруди, котрі більше нагадують бразильські флавели Ріо де-Жанейро чи нетрі індійського Мумбая
Звичайно, є і сучасні облаштовані крамнички, але більшість яток та кіосків залишилися з минулого століття. Щодо товару, то вибір і справді величезний, який може задовольнити дуже вибагливих та перебірливих покупців. Та й ціни нижчі, ніж у нас на Волині. Особливо людно нині у весільних рядах, адже розпочався сезон одружень. Спостерігаючи за схвильованими дівчатами, котрі разом із матусями вибирали сукні, а майбутні наречені — стильні костюми, пригадав історію, яка колись трапилася зі мною.
Під час навчання на підготовчому відділенні Київського державного університету імені Тараса Шевченка в мене був шикарний костюм–трійка сірого кольору: піджак, жилетка і штани. Вже не пригадую, де його купив. У часи тотального дефіциту — середина 1980–х років — такий розкішний та надзвичайно модний одяг викликав заздрість. Тому свій єдиний костюм я беріг й одягав тільки на урочисті події. Він висів у шафі в спеціально пошитому з гуртожитського простирадла чохлі.
Якось святковий наряд у мене попросив одногрупник, котрий одружувався. Після запевнень та клятв нареченого, що поверне без жодної плями, я позичив свою «трійку». А далі спрацював принцип «доміно». Десь сім чи вісім студентів брали мій парадний костюм на весілля. Такса була проста — молодий виставляв солідний могорич та привозив коровай.
Після чергової пиятики навіть народилася бізнес–ідея, або (як зараз модно казати) стартап — відкрити у гуртожитку на вулиці Ломоносова студентський пункт прокату й здавати весільний одяг. Але вона відразу відпала, так і не реалізувавшись. Де ми могли взяти нормальні речі, коли в Союзі навіть туалетний папір та презервативи були дефіцитом? Пропагандисти тільки з гордістю розповідали, що у нас найпотужніші ядерні ракети та найкращі у світі автомати Калашникова.
За кілька років бурхливого студентського життя святковий одяг втратив привабливий вигляд, і більше ніхто його не позичав. А мама навіть якось сказала, що я так і залишуся холостяком, бо мій костюм давно вже оженився…
Але після третього курсу на літніх канікулах хтось виламав двері у нашій кімнаті в гуртожитку. Злодій забрав практично все, залишивши лише порвані шкарпетки. Найбільше мені було шкода саме того костюма, дорогого як пам’ять, і кількох ящиків із книгами, в основному історичними монографіями, придбаними в «Букіністі».
Проте згодом сталося диво: після пропажі мого козирного вбрання, на зароблені в будзагоні гроші вдалося купити собі нове, ще краще. Власником мого «зачарованого» весільного костюма став хтось інший, може, він і досі холостякує. А я через рік одружився, адже зустрів жінку, з якою вже разом 30 літ.
