Як реанімувати сільську медицину?

«Чиновник стогне, як на прийом приходить 20 людей, а в мене і по 50 буває»

— Володимире Антоновичу, Рожищенський район — ​серед лідерів за темпами підписання декларацій, люди поспішають «узаконити стосунки» із сімейними лікарями. Чи мають вони з кого вибирати?

— На сьогодні у районі працює 14 сімейних лікарів, а якщо виходити з кількості населення, то їх мало б у нас бути 24. Як забезпечити людям право вибору? До мене, наприклад, зверталися жителі багатьох «чужих» сіл і навіть із сусідньої Турійщини, і я мусив зважати на їхнє бажання, бо такі вимоги міністерства. Розумію, що це — ​вияв довір’я, але тут виникає інша проблема. Вже давно я набрав максимально допустиму норму пацієнтів — ​2 тисячі, а заяв від охочих обслуговуватися в мене ще лежить кілька сотень. У районі 6 амбулаторій, і скрізь, за винятком Дороси­нівської, працює по одному лікарю. Я, наприклад, обслуговую 9 сіл, де проживає 3700 жителів. Іноді чиновник стогне, що на прийом приходить 20 людей, а в мене і по 50 буває, особливо коли роблю щеплення дітям. Звичайно, без допомоги нікого не залишимо, але, на мою думку, міністерство повинно переглянути попередньо встановлені нормативи щодо максимальної кількості декларацій, бо від цього залежатиме фінансування наших закладів.

Лікарям, які досі працювали на півтора окладу, реформа не принесе відчутного збільшення зарплат. 

— До підписної кампанії готувалися заздалегідь?

— Так, можна сказати, з перших днів створення Центру первинної медико-санітарної допомоги. Перед тим я працював заступником голови райдержадміністрації, в усіх селах бував, відвідував амбулаторії, ФАПи, спілкувався з колегами-лікарями. Не було транспорту, бракувало комп’ютерної техніки. На перших порах навіть із дому ноутбуки приносили. Пригадую, як ходив по банківських установах, просив комп’ютерне обладнання. До речі, ми першими в області під’єднали амбулаторії до інтернету, задовго до того, як президент заговорив про телемедицину. Поки в інших районах чекали, що їх усім забезпечать, наші медики вже працювали з людьми, оформляли декларації.

— У вас у Щурині дуже гарна амбулаторія, впорядкована, затишна. А ось у Соколі, доводилося чути, гриби на стінах росли.

— У цьому селі амбулаторія була в будівлі площею 500 квадратів, більша частина приміщення не використовувалася. Я неодноразово спілкувався із сільським головою, брав участь у сесії, і мені вдалося переконати громаду, що доцільніше переселити її в будинок, де раніше була аптека. На сьогодні питання вирішене. На капітальний ремонт амбулаторій і придбання нових автомобілів обіцяють виділити кошти у рамках президентської програми поліпшення медичного обслуговування сільського населення. Сподіваюсь, матеріальна база закладів зміцниться, заплановано будівництво двох нових амбулаторій — ​у Кременці та Рожищі. І тут важливо проявити господарський підхід, зробити все продумано. Я у 1985 році починав працювати у Щурині у старій халупі. Можна сказати, вистраждав нове приміщення. Мало було «вибити» фінансування, я і в типовий проект зміни вносив, і цеглу возив, і у всі деталі вникав. Ну а тепер бережемо своє дітище. У колективі 10 працівників, є стоматкабінет, фізкабінет, окремі кімнати для щеплень, палати денного стаціонару. Робимо все, щоб людям було затишно і зручно. Нову котельню для твердого палива плануємо збудувати, вже підготували проектну документацію.

Чому лікарі змушені були страйкувати?

— Володимире Антоновичу, влітку працівники амбулаторій приходили під стіни райдержадміністрації і районної ради, вимагаючи зарплати. Чи вдалося погасити борги?

— Ситуація з фінансуванням складна, район недоодержав 1 млн 900 тис гривень медичної субвенції. І працівники з вимогами йшли, і я неодноразово звертався до керівників району, щоб знайти можливість повернути людям зароблені ними гроші. А із жовтня центри первинної медико-санітарної допомоги фінансуватиме Національна служба здоров’я, виходячи з кількості укладених декларацій.

— Це поліпшить ситуацію, стануть вищими зарплати лікарів і медсестер?

— Не впевнений, що все буде гладко. Гроші, які одержимо за обслуговування людей, що підписали декларації, підуть не тільки на зарплати, вони мають покрити всі витрати закладів: комунальні послуги, пальне, ремонт автомобілів, обладнання і таке інше. Бухгалтер нашого центру вже порахувала, що лікарям, які досі працювали на півтора окладу, реформа не принесе відчутного збільшення зарплат. Молодим спеціалістам — ​так. Але щоб заманити випускників медуніверситетів у село, цього мало. Потрібно і житло для них будувати, і вирішувати цілий комплекс проблем.

— Знаю, що в багатьох селах району зараз порожні фельдшерсько-акушерські пункти. Нема охочих там працювати?

— На жаль, держава ніяк не визначиться з долею ФАПів. Я на всіх нарадах порушую цю проблему, але ніхто не може чітко відповісти, хто має утримувати ці заклади в селах. У районі 53 ФАПи, 10 з них — ​без фельдшерів. При теперішньому недофінансуванні, коли економимо на всьому, скорочуємо витрати до мінімуму, заохотити медпрацівників іти на роботу в село дуже важко.

— Доводилося чути з уст посадовців високого рангу розмірковування, що в європейських країнах таких закладів нема, що це рудимент минулого.

— Я торік побував із групою колег у Литві, там ФАПів справді не зберегли. Але в них добрі дороги і нові медичні автомобілі, щоб вчасно надавати людям у селах допомогу. А в мене в амбулаторії — ​старий УАЗ, якому 19 років, він «з’їдає» стільки пального, що ніяких грошей не вистачить. Доводиться їздити власним авто. А бувають зими, коли дістатися до хворого у віддалене село можна лише трактором чи саньми. Тому в наших умовах закривати ФАПи ще рано.

— Чи забезпечені сільські амбулаторії необхідним медичним обладнанням?

— Завдяки проекту Світового банку маємо сучасні кардіографи, вдалося оновити і деяке інше обладнання. Хотів би мати новий УЗД-апарат, беру участь у грантовій програмі, сподіваємося на успішний результат. Не чекаємо, поки все піднесуть на тарілочці, вже сьогодні намагаємося надавати людям якісну допомогу.