«Хочу бачити очі солдатів – і заради цього знову вирушаю в дорогу»
Депутата Волинської обласної ради Валерія Курстака (на фото) волиняни більше знають як волонтера, котрий понад сто разів побував у зоні бойових дій на Сході. Нещодавно він очолив постійну комісію з питань міжнародного співробітництва, зовнішньоекономічних зв’язків та інвестицій. Які питання вийшли на порядок денний у її роботі, як вдається поєднувати депутатство з волонтерством — у цій розмові
«Треба зробити наше прикордоння більш цивілізованим»
— Валерію Люцляновичу, на останньому засіданні комісії розглядався ряд надзвичайно важливих проблем. Чи задоволені ви прийнятими рішеннями?
— Я і мої колеги до розгляду кожної з них підходимо скрупульозно і виважено. Взяти хоч би обговорення резолюції круглого столу «Волинь-43» — складова антиукраїнської пропаганди Польщі». Прикро, що через багато років після конфлікту доводиться ухвалювати такі документи. Але тут, як на мене, проглядається «російський» слід. Більш ніж упевнений, що ситуацію розхитують спецслужби РФ, якій не вигідно, аби Польща та Україна жили в дружбі. Але категоричність у цьому питанні зайва. Тим більше, свого часу президенти Польщі та України попросили вибачення в обох народів. Тому з огляду на сучасні події ми запропонували створити тристоронню комісію, яка звернулась би до США та країн Євросоюзу з проханням надати всі документи, що пролили б більше світла на події Волинської трагедії. З доповненнями й пропонуватимемо депутатам прийняти цей документ на сесії.
Виникло непорозуміння з доступом селян, які живуть у прикордонні, до своїх земельних наділів. Щоб заготувати сіно або зібрати посаджений врожай, їм потрібно їхати по кілька кілометрів до пункту пропуску, аби потрапити на свою городню ділянку. Влітку жителі Любомльського району прибули на засідання комісії, щоб продемонструвати наявність державних актів на земельні паї, ще раз звернутися до депутатського корпусу з проханням допомогти знайти спільну мову з прикордонниками. Якщо це робиться з метою присікання контрабанди, то чому мають страждати всі мешканці? Обурення людей справедливе, тому треба шукати компроміс. На мою думку, він полягає в тому, аби просто перенести цю межу вздовж кордону. З цього приводу ми підготували звернення до керівництва Державної прикордонної служби України, аби вона втрутилася й відреагувала на претензії наших виборців.
Важкою була травнева поїздка на Схід, коли в сильну спеку доводилося везти додому тіло нашого земляка Олега Пушкарука.
— У липні під час виїзного засідання комісії депутати побували на Ягодинській митниці. З чим пов’язаний цей візит?
— Чотири члени комісії представляють прикордонні населені пункти, тому добре обізнані з ситуацією. Знаємо про черги на кордоні, зловживання посадовців тощо. У цьому зв’язку гостро постала проблема розбудови вантажного терміналу на Ягодинській митниці. Найбільше страждають далекобійники, які змушені залишати свій транспорт на узбіччях, довго вистоювати у чергах без можливості нормально відпочити. На засідання комісії прибули представники інвестора, який має намір вкласти гроші в створення відповідної інфраструктури, просили сприяння в реалізації їхніх планів. Якщо це в інтересах волинян, ми тільки «за». Але мусимо чекати реакції і дозволів від вищих структур. Зі свого боку маємо зробити все, аби не створювалося штучних перепон для тих, хто прийшов не для того, щоб набити власні кишені, а допомогти зробити наше прикордоння більш цивілізованим і європейським.
«Війна може закінчитися тоді, коли на ній перестануть наживатися»
— Валерію Люцляновичу, що вас як депутата сьогодні найбільше непокоїть?
— Доля волинських шахт, оскільки я разом зі своєю колегою Аллою Лісовою представляю виборців Нововолинська. На минулій сесії обласної ради ми підготували звернення до вищих посадових осіб держави, й, зокрема, міністра енергетики та вугільної промисловості Ігоря Насалика щодо незадовільної і вкрай тривожної ситуації на діючій шахті №9 та недобудованому вугільному підприємстві №10, яке фактично опинилося на грані консервації. Реакція — майже нульова, вона посприяла погіршенню становища у шахтарському середовищі, загостренню внутріколективних стосунків, масових протестів тощо. Таке протистояння не може продовжуватися — треба з гірниками говорити відверто, а не вводити в оману, годувати обіцянками. Є безліч питань щодо будівництва другої черги полігона твердих побутових відходів, криміногенної обстановки в місті, особливо тієї, що пов’язана з розповсюдженням наркотиків.
— Попри велику завантаженість, ви ще від початку збройного протистояння з Росією займаєтеся волонтерством. Чи не виникало бажання «зав’язати»?
— Поки що не можу собі цього дозволити. Незважаючи на те, що кожна поїздка — неабиякий ризик та психологічне навантаження. Розпочали волонтерську діяльність з доставки запчастин, вогнегасників, навіть акумулятори для танка змогли знайти. Згодом перейшли на гуманітарні вантажі — продукти, воду, амуніцію, спорядження, спеціальні прилади, засоби гігієни. Не оминали й тамтешніх лікарень, де перебували поранені волинські солдати, домовлялися і про звільнення полонених. Але найважче було переправляти до осель рідних «вантаж-200»… Особливо оця травнева поїздка, коли в сильну спеку доводилося везти додому тіло нашого земляка Олега Пушкарука. Але й таку роботу мусить хтось виконувати. Бо тим, хто захищає рідну землю там, — не легше.
Нещодавно у зону Операції об’єднаних сил у селище Мар’їнка Донецької області ми доставили придбаний небайдужими людьми автомобіль для наших захисників. Хочу висловити щиру вдячність усім, хто долучився до цієї благородної справи. Треба було бачити щасливі очі наших солдатів — заради цього варто вирушати в таку непросту дорогу. А чи довго ще доведеться курсувати на Схід? Питання риторичне, бо війна може закінчитися тільки тоді, коли на ній перестануть наживатися, заробляти великі гроші, замішані на крові наших патріотів.
Роксолана ВИШНЕВИЧ.
