«Чоловіків мала багато, та нікого не любила»

–Невже когось у петлю затягло, — ​мовила стривожена Софія Андріївна до Ніни, дев’ятнадцятилітньої дочки, виглянувши у вікно. Донька злякано зіщулилась. Щойно стемніло, у шибку голосно постукали:

— Андріївно, біда, ваш Вадим на нашій груші повісився! — ​кричала сусідка.

Мати хлопця, схопившись за груди, повалилася на підлогу. Ніна, намагаючись подати їй склянку води, теж упала, скляними очима втупилась у стелю…

Брат працював на заводі токарем. Поцупив якось «залізяки», передавав їх дружкам через заводський паркан, словом, попався на гарячому. Йшло слідство. Вадим страшенно переживав: йому загрожувало кілька літ тюрми — ​і ось такий трагічний наслідок.

Пізнього вечора відчула чийсь гарячий подих на шиї, міцні настирливі лещата чоловічих рук, гострий біль, що пронизав усе єство.

Після похорону улюбленого старшого брата Ніна лежала в ліжку. Мов оніміла та оглухла… Пізнього вечора відчула чийсь гарячий подих на шиї, міцні настирливі лещата чоловічих рук, гострий біль, що пронизав усе єство. І наче провалилась у глибочезну яму…

Опам’яталась, як надворі засіріло. Протерла очі, побачила біля себе Віктора Петровича, набагато старшого за неї директора заводу, де працював її брат. Софія Андріївна була не проти, аби цей підстаркуватий, але поважний чоловік одружився на її дочці. «Купатимешся, як галушка в маслі», — ​не раз повторювала Ніні. Почуттів до цього напівлисого дядька в неї не було ні крихти, хоч задобрював юнку шоколадом, морозивом, усякою смакотою — ​словом, грошей не шкодував.

Шлюб із Віктором Петровичем був невдалим. Не відповіла Ніна підстаркуватому парубкові ні любов’ю, ні жіночим теплом. Охолонула до всіх чоловіків. Віктор не хотів дітей. Не заперечував, коли дружина, завагітнівши, пішла на операцію… А через якийсь час Ніна показала йому на двері.

Після закінчення інституту вийшла заміж за директора бази промтоварів. Плаття, костюми, шуби, інший дорогий і шикарний одяг. Увечері — ​ресторани, танці, веселощі. «Дитину не народжуй: чоловік заїкається — ​заїкою буде дитя», — ​переконувала її мама. Дочка й не перечила. Олег, її чоловік, був гульвісою, не витримало його серце під час любощів із коханкою, котра мешкала в центрі міста.

Руслан, третій чоловік Ніни, був на десять літ молодшим за неї. Полюбляв турне за кордон, і дружина ніжилась із ним на болгарських та югославських пляжах. Про дітей не хотів і чути. Спився, коли залишила і його.

— Отаке моє особисте. Чоловіків мала багато, та жодного по-справжньому не любила, — ​задумавшись, мовила мені Ніна Андріївна, колишня викладачка технікуму.

Двоє цуциків віддано дивилися їй у вічі. 70-літня пенсіонерка (з вигляду — ​усі 80!) пустила гірку сльозу. Довго-довго стояв перед моїми очима безлад її хати, піаніно, гора книжок (у шафі, на етажерках, підвіконні, на столі й під ним), купа старих платівок — ​Даліда, Магомаєв, «Пісняри»…

Коли прощався з давньою приятелькою, подумалось: ніхто гірше в житті не зробить, як сам собі.

Василь ГОЛЮК