Волинянка в Норвегії: «І я загадала про щастя для України в найщасливішій країні світу»

Подорож для мільйонерів, у яку поїхали луцькі діти

Ця казкова країна — ​одна з найбагатших у Європі й одночасно найдорожча для життя. Подорожувати нею власним коштом майже нереально, бо ціни там удвічі вищі, ніж у європейських країнах, і втричі, як в Україні. Щоб поїхати туристом у Норвегію, треба бути мільйонером. Ніч у хостелі там коштує від 80 євро (майже 2600 гривень). Тому насправді безцінний подарунок для дітей зробив луцький центр творчості «Диво», відправивши на Міжнародний молодіжний фестиваль YMCA в Осло 40 хлопців та дівчат разом із вихователями.

YMCA — ​це всесвітнє молодіжне об’єднання, про яке нещодавно розповідала наша газета. У ньому молодь із різних країн спільно реалізує проекти в культурі, спорті, екології і при цьому сповідує християнські принципи. «Диво» багато років співпрацює із YMCA, завдяки чому має «зелене світло» для участі в міжнародних фестивалях. У попередні роки таким чином лучани побували в Чехії та Данії. Нагадаю, що в центрі «Диво» діти опановують одразу кілька видів мистецтва: танці, спів, театр. Крім того, вивчають англійську мову та основи християнської етики.

Хочу зняти капелюха перед директором «Дива» Іванною Горбачук, стараннями якої стала можлива ця подорож. Везти за кордон таку велику групу — ​справа непроста, навіть ризикована, але Іванна Григорівна взялася за неї з ентузіазмом і зробила буквально все — ​від підготовки концертної програми і до купівлі квитків на пором із Польщі до Швеції. Я дивилася на цю жінку в Норвегії і дивувалася: звідки в неї такий спокій у чужій країні? А потім виявилося, що з іноземними організаціями Іванна Горбачук співпрацює ще з 1993 року (її перша поїздка в американську Філадельфію, де ставила концерти для української діаспори, тривала три місяці), і все стало на свої місця.

Що можуть «НАФТОВІ» гроші, якщо їх не тринькати і не розпихати по кишенях

Дорога в Осло пролягла через країни, враження від яких можна передати лаконічно: Польща — ​гарно, Швеція — ​круто, Норвегія — ​супер. Різниця між державами помітна зразу ж, точніше, відразу вона відчутна … для тіла. Польські дороги ідеальні порівняно з нашими, шведські ​кращі за польські, а норвезькі — ​дають фору шведським. І це не дивно, адже шляхи — ​візитка держави, а Норвегія — ​одна з найбагатших у Європі. У перерахунку з норвезьких крон на європейську валюту середня місячна зарплата тут дорівнює 4,5 тисячі євро (в гривнях майже 146 тисяч (!). От вам і відповідь на запитання, чому саме Норвегію Організація Об’єднаних Націй торік назвала країною, в якій живуть найщасливіші у світі люди.

Відсутність розкоші — ​це ще одна особливість далекої північної країни. У багатих норвежців немає царських сіл та вілл за велетенськими парканами.

Рівнем бідності тут вважається зарплата в 1900 євро (майже 62 тисячі гривень). Великі доходи мають ті, хто працює в нафтовій промисловості, комп’ютерних технологіях, бізнесі. Пенсія залежить від зарплати, яку людина отримувала, але щодо іноземців, то розраховувати на неї можна, тільки маючи вид на проживання. Іншу частину утримання емігранту повинна платити країна походження. Мінімальна пенсія в Норвегії не більша, ніж студентська стипендія — ​1500 євро (понад 48 тисяч гривень). Тому норвежці на старості переїжджають на південь Європи, найчастіше — ​в Іспанію, щоб вистачило грошей. На відпочинок тут виходять у 67 літ.

Ще століття тому Норвегія була тихим провінційним королівством. На небачені економічні висоти її підняв світовий бум через видобуток нафти. У 1990–х роках у цій царині країна стала на один рівень з Об’єднаними Арабськими Еміратами. Але розумне, порівняно з шейхами, використання отриманих грошей зробили з Норвегії економічного гіганта. Саме тут створено найбільший на планеті суверенний фонд (торік у ньому на «чорний день» норвежці відклали 1 трильйон (!) доларів). У фонд відраховуюється половина бюджетних надходжень від продажу нафти. Це гроші «на майбутнє», коли запаси корисних копалин закінчаться, — ​і один із прикладів того, як на практиці виконується гасло норвезького короля Харольда V: «Все для Норвегії!».

Тим часом королівський палац в Осло навіть дуже скромний на вигляд. Дивлячись на нього, не одразу повіриш, що то апартаменти монаршої родини, а не університет чи бібліотека. Кажуть, усередині помешкання схоже на посольство, та й функції королівської родини подібні до дипломатичних — ​міжнародні контакти та залучення інвестицій. Відсутність розкоші — ​це ще одна особливість далекої північної країни. У багатих норвежців немає царських сіл та вілл за велетенськими парканами. Найпопулярніші в країні червоно–бордові будиночки, наче розсипані то тут, то там чиєюсь рукою.

Ціни шалені, проте люди не проклинають владу

Але повернімося до фестивалю, що проходив в Осло на острові Сандвіка. Спостерігати за молоддю під час свята було одним задоволенням. Радувало не лише те, як швидко наші хлопці та дівчата знаходили спільну мову з іноземними ровесниками, а й рівень культури й акуратність фестивальної молоді. Хоча на острові зібралося понад 3 тисячі чоловік, на траві не валялося жодної  (!) пластикової пляшки чи стаканчика, вітер не розносив целофанових пакетів, бо їх одразу викидали в контейнери для сміття. Тут я побачила, що значать вислови «здоровий спосіб життя»: на фестивалі ніхто не курив, крім одного хлопця … з України, та «сита Європа»: багатьох схильних до повноти білявих хлопців і дівчат.

Здивувало також серйозне ставлення молодих іноземців до слів «порядок» і «дисципліна». Дотримуватися правил вони не вважають чимось нижчим своєї гідності. У Норвегії прийнято заходити в салон тільки через передні двері, а через середні — ​завозити дітей у візках та інвалідів на колясках. І нікому в голову не приходило порушити встановлений порядок, хоча середні двері здебільшого пустували. Ще один приклад норвезької «слухняності» побачила, коли синоптики оголосили штормове попередження і перенесли фестиваль у спортивний комплекс. І три тисячі хлопців і дівчат по команді дружно зняли кросівки та цілий день ходили по залу у шкарпетках, залишивши після себе чистоту.

Зрештою погода налагодилася, молодь повернулася на острів і прийшов час для виступу волинян. Луцькі діти вийшли на сцену і з перших тактів танцю заінтригували глядачів. Жартівлива композиція, в кінці якої дівчата надягають хлопцям на голову полумиски, сподобалася іноземцям — ​глядачі почали усміхатися та аплодували. Таку ж реакцію було помітно ще не раз, бо художні номери центру «Диво» були напрочуд ритмічними та мали український національний колорит. А це вигідно вирізняло на фоні одноманітних команд західних європейців. Цю нашу фішку відзначила навіть керівник YMCA з Лондона Мері Джун, давня приятелька Іванни Горбачук.

На тому, що норвежці аплодували українцям та усміхалися, варто зупинитися окремо. Бо загалом вони люди спокійні, навіть флегматичні. Підвищення тону в цій країні — ​майже бійка. Та, власне, там його ніхто і не підвищує — ​норвежці не кричать на дітей, тим більше їх не лупцюють, не проклинають в автобусі владу (хоча ціни такі, що тільки страйкуй). Тут практично не зустрінеш роздратованих або не задоволених життям осіб. А щодо погоди, з якої починалася розповідь, у Норвегії вона не така холодна, як думалося, а дуже мінлива. Сонце, вітер, дощ і знову сонце змінюються блискавично. Через це по кілька разів на день доводиться то роздягатися до футболки, то вдягати куртку, то гарячково шукати в сумці парасолю. Але врівноважені норвежці з цього не роблять проблеми. Вони просто подивляться на вас, подумають якусь мить і спокійно скажуть: «Якщо вам не подобається наша погода, почекайте 15 хвилин».