Церква – ​прямо у будинку, але з розкоші – ​тільки книги (Фото, відео)

З нагоди десятиліття свого служіння на Волині екзарх Луцький УГКЦ Йосафат Говера влаштував гостини в заміській резиденції в селі Милуші Луцького району, щоб розповісти кореспондентам про справи греко-католицької громади у нашому краї

Заміська резиденція екзарха Луцького владики Йосафата.

Місія: запустити адміністративний механізм

51-літній Йосафат Говера народився в Івано-Франківську, а на Волинь приїхав десять років тому з Тернопільщини, де був ректором духовної семінарії. За свій вік владика багато навчав інших та вчився сам: закінчив підпільну семінарію в рідному місті, отримав два богословських ступені в Люблінському католицькому університеті та Папському східному інституті в Римі. Глибокі теоретичні знання та вміння спілкуватися зробили екзарха хорошим співрозмовником навіть для людей, далеких від релігії. Бесідуючи з ним, кожен виносить для себе щось цінне: хтось — ​історичні факти, а хтось — ​духовні істини.

Владика Йосафат: «Посилаючи мене на Волинь, блаженнійший Любомир Гузар висловився лаконічно: «Тобі буде важко».

 Блаженнійший Любомир виконував обов’язки єпископа Луцького екзархату в 1970-х роках.

Йосафат Говера став першим єпископом УГКЦ за останні півстоліття, котрий постійно живе на Волині. На цей пост його рекомендував блаженнійший Любомир Гузар, відводячи роль першопроходця в краї, що колись був греко-католицьким, і в якому зараз мешкає чимало нащадків уніатів. Хоча дехто сприймає Українську греко-католицьку церкву як таку, що почала існувати після незалежності, її історія бере початок із Берестейської унії 1596 року. У ХVІІ та ХVІІІ століттях багато храмів на Волині були греко-католицькими. У 1839-му, напередодні ліквідації УГКЦ царською владою, таких парафій налічувалося 1200.

Символічне дерево на стіні зроблене з пляшок різного кольору. «У пляшку, як і в людину, можна влити або щось добре, або погане», — каже Йосафат Говера.

 Після розправи над церквою більшість її єпископів репресували. Чи не останній із високих чинів, хто в УГКЦ відповідав за Волинь, був апостольський візитатор Миколай Чарнецький, визнаний пізніше святим. Блаженнійший Любомир Гузар також виконував обов’язки єпископа Луцького екзархату в 1970-х роках. Однак ці видатні люди навідувалися на Волинь лише час від часу. А області потрібен був постійний керівник, який би запустив механізм церковного життя. У 2008-му така місія випала Йосафату Говері, в гості до якого і завітали журналісти.

Колишній ректор духовної семінарії Йосафат Говера уважний співрозмовник і образний оповідач.

У 2008-му було лише 10 священиків, зараз — ​35 

— Ваше преосвященство, як змінилося становище греко-католицької церкви на Волині за ті десять літ, що ви служите?

— Коли я приїхав до Луцька, тут не було жодної адміністративної структури: ані резиденції, ані помешкання (владика Йосафат проживав спочатку у колеги-священика, а потім у двокімнатній квартирі. — ​Авт). Та за ці 10 років існування Луцький екзархат має хороший поступ. Ми визначили пріоритети, з яких треба почати. Найперше: добре організувати наші спільноти. Якщо люди не мають де зібратися, молитися, то інші питання для них не такі важливі. І ми розпочали розбудову храмів для наших парафій. Щороку вдавалося почати будувати чи освячувати готовий храм. У 2008-му тут трудилися тільки 10 священиків. Сьогодні вже сіють Боже слово 35 душпастирів. Маємо 30 парафій, і ще 9 чекають настоятелів. Парафії поділено на три деканати: Луцький, Володимир-Волинський і Рівненський. На Волині діють чотири монастирі.

Книжки митрополита УГКЦ Андрея Шептицького допомогають священикам у служінні.

 — Що найважче для молодих священиків, які приїжджають у нашу область?

— Здолати бар’єр ментальності. Волинь належить до регіону, де греко-католики в меншості. Тому священнослужителю потрібно організувати вірних, домогтися місця для зведення храму, все від початку розвивати. Треба бути готовим до апостольського життя, до труднощів. Я сам їх відчув, коли бракувало житла, побутових речей. Але не кожен готовий до такого життя. Тим часом, коли згадати про створення Христової церкви, то вона починалася з того, що Ісус Христос сказав: «Ідіть навчайте всі народи». Бо тільки тоді зростає Боже зерно в людських душах. А на початках завжди важко. Треба набратися відваги і не боятися, що ти не даси собі ради. Господь допомагає вирішити багато проблем.

Катехизм УГКЦ «Христос наша Пасха» — настільна книга кожного греко-католика.

— Яка ваша думка щодо об’єднання православних церков та надання Українській помісній церкві томосу?

— Ми позитивно ставимося до того, щоби православні могли внормувати розбіжності між собою, прийти до певної згоди і єдності, якої бракує впродовж усіх років незалежності України. Бачимо таку ситуацію, коли різні православні церкви називають себе українськими, але не мають спілкування та євхаристійної єдності. Той факт, що мільйони українців позбавлені канонічного статусу і визнання серед світового православ’я, вважаємо явищем болючим. І позитивно те, що такий статус є бажання набути. Бо завдання церкви — ​рятувати людські душі. Заради цього треба унормовувати канонічне життя. Але це питання є внутрішнім для православних церков. УГКЦ, оцінюючи позитивно ці намагання, не втручається в процеси.

Перш, ніж поселитися в Милушах, єпископ жив квартирантом у міській квартирі на 6-му поверсі.

«Мене з дитинства цікавило, хто такий Ісус Христос»

Ім’я Йосафат — ​особливе для духовенства УГКЦ. Так звався перший святий церкви Йосафат Кунцевич, уродженець Володимира-Волинського, якого за прихильність до унії по-звірячому вбили. Носячи ім’я Йосафат, екзарх Луцький також робить непросту справу розбудови католицької церкви східного обряду в переважно православному середовищі Волині. У довгій і змістовній розмові з журналістами, яких екзарх по-батьківськи смачно нагодував, вони почули багато цікавого з історії УГКЦ та з життя самого владики. Зокрема і про те, що вплинуло на його рішення стати священиком.

Нас четверо виросло в батьків. Завжди ввечері мама замість розповідати казки переказувала нам щось із Біблії.

— Я зростав у релігійній родині, — ​розповів владика Йосафат. — ​Моя мама хотіла присвятити себе педагогіці, але зіткнулася з тиском атеїзації, покинула навчання і пішла на фабрику. Одначе вона зберегла свої переконання впродовж життя і передала їх дітям. Нас четверо виросло в батьків. Завжди ввечері мама замість розповідати казки переказувала нам щось із Біблії. Мене з дитинства цікавили запитання «Хто такий Ісус Христос?», «Чому він розіп’ятий на хресті?». Це сформувало життєвий вибір. Також пригадую свою бабусю. Вона виховала семеро дітей. Було кілька спроб вивезти їх до Сибіру, і тоді вона збирала синів та дочок і наказувала молитися. Замість того, щоб складати пожитки на фіру, бабуся з дітьми ставала на коліна перед образами. Приходив комендант, бачив цю картину — ​і йшов геть. Так було кілька разів. А потім давалася команда не чіпати нашу родину.

Після розмови владика пригостив кореспондентів традиційними галицькими пляцками.

 …Після розмови з екзархом журналісти побували на міні-екскурсії в його будинку. Як відомо, житло багато говорить про власника, а про греко-католицького єпископа красномовно свідчать книжки в кабінеті на стелажах до стелі. Здебільшого це духовна література, серед якої видання грецькою, латинською, італійською та польською мовами.

В ошатній каплиці владики багато ікон.

Є вони і в робочому кабінеті.

Цілу полицю займає багатотомний збірник історії УПА. Є в будинку владики і домашня церква — ​невелика світла кімната, де багато образів. Кухня та їдальня за теперішнім звичаєм з’єднані. Обідає єпископ за великим овальним столом, накритим вишитим рушником. Тут він приймає гостей, переважно священиків із родинами та семінаристів, які в його резиденції бувають часто.

Усі книжки на стелажах єпископ, напевно, прочитав.

Подвір’я садиби Йосафата Говери прикрашають клумби з пахучими трояндами та криниця в українському стилі. В альтанці поруч із будинком змуровано піч, а на стелі закріплена масивна скриня догори дном із привідчиненим віком — ​символ щедрот, які Бог виливає на кожну людину («Не бійтеся, вона добре тримається», — ​заспокоїв владика).

За цим столом екзарх Луцький обідає та приймає гостей.

Камінну полицю у вітальні прикрашають філігранні сувеніри.

За хатою — ​садок та город. «Якщо комусь набридне слухати, можна подивитися, які в екзарха цього року виросли гарбузи», — ​пожартував відомий волинський історик Сергій Годлевський, греко-католик за віросповіданням, котрий виконав роль екскурсовода на обійсті Йосафата Говери.

Привабливий елемент обійстя — криниця з вазонами.

А в цій хатинці на колишньому дереві розмістився традиційний різдвяний вертеп.

Гарбузи, до слова, виросли нівроку. Але не про них я буду згадувати, бо для мене візит до греко-католицького єпископа завершився справді символічно. Коли стояла під грушею і вже збиралася йти, з дерева відірвався стиглий плід, пролетів за кілька сантиметрів від голови і важко впав у траву. Поглянувши на нього, подумала: ще трохи — ​і була б як Ісаак Ньютон. Але владика зробив про це інший висновок: «Ви напевно, давно не сповідалися». І загадково усміхнувся…

Привідкрита скриня під стелею альтанки символізує Божі дари, що постійно виливаються на нас.