Одна любов на все життя
Щоб не інтригувати, відразу скажу, що йтиметься про журналістику і «Газету Волинь», з якою нерозлучна ось уже 46 років
Катерина ЗУБЧУК, заслужений журналіст України
Нещодавно натрапила на слова Михайла Булгакова — цитату з його роману «Майстер і Маргарита»: «Іноді найкращий спосіб погубити людину — це дати їй можливість самій вибрати свою долю». І мимоволі згадала поетичні рядки Ліни Костенко: «Я вибрала Долю собі сама. І, що зі мною не станеться, — У мене жодних претензій нема До Долі — моєї обраниці». А зіставивши ці вислови, подумала про третє, як здалося, більш прийнятне — те, як про долю сказано у Святому Письмі, як священики її тлумачать.
Одне слово, життя — це дар Божий. Це воля Господа, що ми народились якраз у цей час, а не сто років тому чи через століття... Бог приготував для кожної людини план життя, а ми маємо право вибирати, чим його наповнювати... Проживши вже багато років, можу сьогодні сказати: десь Зверху було написано, що я, сільська дівчина, оберу професію журналіста. Зараз пригадую, як хотіла трохи «підправити» це, але не вийшло. А було так. Після середньої школи в 1965-му вступала у вищий навчальний заклад — столичний університет імені Тараса Шевченка. Екзамени склала нібито непогано, але не вистачило балів — за конкурсом не пройшла. Повернулася додому. Серпень — ще нічого, можна відпочити. Але вже і вересень настав. Дівчата-однокласниці знайшли роботу на прядильній фабриці в Рожищі. Одного дня і я подалася у відділ кадрів цього підприємства. Повернулася ні з чим, бо мені сказали: ось приїдете в жовтні — може, будуть потрібні робітниці. І хто знає, як би склалося моє життя, коли б тоді мене прийняли на фабрику.
А сталося так, як сталося. Дуже скоро редактор районної газети «Світло Жовтня», до якої я дописувала в шкільні роки, запропонував роботу. Працювала коректором і їздила у відрядження. Писала, друкувалася і збирала матеріали для творчого конкурсу, мріючи про подальше навчання. Через два роки я стала студенткою Львівського державного університету імені Івана Франка. А вже з дипломом журналіста прийшла 15 серпня 1972-го на роботу у «Волинь» (на той час «Радянська Волинь») і ніколи з нею не розлучалася.
А як приємно почути ось такі слова, які мовив недавно глава багатодітної сім’ї Юрій Коніщук із села Брониця Камінь-Каширського району: «Було, що не передплатив «Волинь» — перекинувся на іншу газету. Та витримав лише півроку і знову повернувся до неї».
Тоді не задумувалася, що наша газета ще зовсім молода, — їй було всього 33. І не заглядала, звичайно, у далеке майбутнє — до тих ювілеїв, які її чекали. Разом із «Волинню» (скажу м’яко, щоб самій собі не нагадувати про старість) дорослішала. І приростала душею до неї й до журналістики. Ось така в мене одна любов на все життя. Сьогодні, коли нашій газеті 79, я, віддавши їй майже півстоліття, маю моральне право це сказати. Якщо колись дивувалася, звідки в сільської дівчинки мрія про журналістику, то зараз вдячна їй за такий вибір. Бо якби по-іншому склалася доля (таки вірю в неї, хоч і не відношу себе до фаталісток), я б не відкрила для себе рідної Волині у всій її неповторності. А якщо вже конкретніше говорити — не пізнала б Полісся з його дивовижними, дуже щирими і відвертими людьми (так уже склалося, що найчастіше буваю в Любешівському, Маневицькому, Камінь-Каширському, Ратнівському, Старовижівському районах). Щоразу думаю, що це вже — найцікавіше відрядження. Та ось наступна поїздка — і знову таких людей зустрічаєш, які ще більше вражають, дивують, надихають...
Паперові, як ми кажемо, засоби масової інформації нині переживають непрості часи (хоч труднощів завжди вистачало і з папером, і з доставкою газети). Хтось каже, що їх узагалі скоро витіснять інтернет-сайти. А мені так хочеться, щоб «Волинь», якій наступного року виповниться 80, жила ще багато багато літ! І радію, коли, зайшовши до хати своїх героїв, бачу на столі її знайомі сторінки. А як приємно почути ось такі слова, які мовив недавно глава багатодітної сім’ї Юрій Коніщук із села Брониця Камінь-Каширського району: «Було, що не передплатив «Волинь» — перекинувся на іншу газету. Та витримав лише півроку і знову повернувся до неї».
Заради цієї читацької вірності й працює колектив редакції. А в день народження газети насамперед дякує усім своїм шанувальникам, які залишаються з нею.
