«Там мертві говорять, а живі – ​мовчать» (Відеоопитування)

 

 

   Володимир КАРПУК,  народний депутат України  V та VІ скликань (м. Луцьк):

– У бібліотеці не зареєстрований, бо маю власну, в якій понад 10 тисяч томів. Але буваю в книгозбірнях і стежу за тим, які там є новинки. Тож знайомий із ситуацією і знаю, що і для Волинської обласної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки, і для юнацької книгозбірні виділяється дуже мало коштів, фактично нема нових надходжень — ​періодики, книг. Тому ситуація з бібліотеками, на мій погляд, критична.

Відповідь на питання про закриття бібліотек проста: вони повинні стати ефективними та корисними для людей, а не бути книгосховищами, куди ніхто не ходить.

Щодо гаджетів, то з їхньою появою з’явилися такі хвороби, як цифрова дебільність та інформаційна залежність. Людині здається, ніби щось записано в гаджеті, але вона не оперує цією інформацією, не може проводити асоціацій. Загалом, за свідченнями психологів, простежується зниження рівня IQ (коефіцієнт інтелекту. — ​Ред.), втрачається дуже багато навиків. А читання формує нейронні зв’язки, які значно підвищують потенціал думання. Книгозбірні не можна закривати, не можна оптимізувати, тому що оптимізація і в медицині, і в освіті призвела до катастрофічних наслідків. Якщо в бібліотеці є хоча б один читач, її закривати не можна.

 

   Ірина ФАРІОН, мовознавець, народний депутат України VІІ скликання (м. Львів):

— Це свято вважаю своїм професійним. Моя мама 40 літ завідувала читальним залом, а я мала щастя цілий рік працювати в бібліотеці. Цей час приніс більше користі, ніж 5 років навчання в університеті. Вважаю: коли десь і є рай на землі, то лише серед книг, адже там мертві говорять, а живі — ​мовчать. Закривати бібліотеки можуть лише дикуни і варвари — ​ці процеси свідчать про духовну кризу, адже жодна інформаційна новинка не замінить книги. Відвідувати книгозбірні намагаюся щотижня, останній твір, який прочитала, — ​про дивізію «Галичина». А взагалі-то перейшла суто на наукову літературу з філософії, історії, психології. Читати художню немає внутрішнього бажання.

 

 Ніна БОЧАРОВА,  заступник директора по роботі з дітьми Луцької міської централізованої бібліотечної системи (м. Луцьк):

— Не скажу про сільські бібліотеки, тепер їхню долю вирішуватимуть ОТГ, а от від 1990-х жодна книгозбірня в Луцьку не закрилася. У 2017–2018 роках ми отримали 350 тисяч гривень на придбання літератури, до 160 тисяч — ​на періодику. Змінилася шкільні програми — ​і бібліотеки міста відреагували на це. Українські автори пишуть про школярів, підлітків, проблеми з батьками, усвідомлення своєї іншості, булінг — ​таке читають. А ще просять фантастику, енциклопедії. Не зник і «П’ятнадцятирічний капітан», хоч з’явилися і сучасні герої. Завдяки новій українській книзі ми набули й нового читача. Бібліотека теж стала іншою — ​сюди діти ходять ще й погратися, відволікаються від віртуального світу. Але сваритися книжці з інтернетом нема сенсу. Все повинно бути, але дозовано. Я ж читаю Кузьменка «Я, побєда і Бєрлін», обожнюю його публіцистику. Цікавлюся мандрівками, дитячою літературою — ​різноманітне читання дає простір для спілкування. Але останній книжковий форум у Львові показав, що ціна новинки — ​150 гривень — ​не кожному по кишені, тому люди активніше йдуть у бібліотеку.

 

   Ігор ГОРДІЙЧУК,  Герой України, генерал-майор, начальник Київського військового ліцею імені Івана Богуна (м. Київ):

— Один із десяти перших кроків, які я зробив на посаді керівника ліцею, — ​відновив його бібліотеку. Це вже на 80 відсотків не «совкова» книгозбірня, а сучасний заклад із комп’ютерами та інтернетом. У нас можна пригоститися чаєм, кавою, солодощами і відпочити. Тільки бібліотека прищеплює любов до навчання та саморозвитку. Такі заклади я бачив у США, Великій Британії та Польщі. Щодо книг, то зараз читаю «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту». В ній зібрано спогади учасників та очевидців тих подій. А відповідь на питання про закриття бібліотек проста: вони повинні стати ефективними та корисними для людей, а не бути книгосховищами, куди ніхто не ходить.

 

   Ігор ЛАПІН,  народний депутат України (м. Луцьк):

— У бібліотеці не записаний. Остання прочитана книжка — ​«Звіт за серпень’ 14» Андрія Сови (Плохіша) про події в зоні АТО. Думаю, гаджет книжку не замінить, але у вік високих технологій треба аналізувати ситуацію з бібліотеками, чи виправдане їхнє утримання. Якщо книжки і бібліотеки мають попит, їх закривати не варто. Якщо ж це лише спосіб «проїсти кошти», а люди ними не користуються — ​то інша річ. Уявіть ситуацію: ви утримуєте приміщення, витрачаєте гроші на зберігання книжок, на зарплати, а за рік в бібліотеку прийшло дві людини! Доцільна вона чи ні?

 

   Оксана САВЧУК,  багатодітна мати (с. Бихів Любешівського району):

— О, близьке мені питання, адже із січня цього року я — ​завідувач Бихівської сільської бібліотеки (пані Оксана закінчила свого часу Луцьке культосвітнє училище за цим фахом, але обставини складалися так, що працювала художнім керівником у клубі. — ​Ред.). Зрозуміло, що не лише пропагую книги, а й сама читаю. Останнє, що взяла, — «Тайный дневник Анны Болейн» Роберта Максвелла. Вважаю, що бібліотеки й у вік сучасних технологій потрібні. Одна справа читати роман, повість у планшеті чи мобілці, інша — ​взяти в руки видання. У нашу бібліотеку ходить багато учнів. До їхніх послуг — ​три комп’ютери. Але все ж, готуючи проект із того чи іншого предмета, підлітки беруть книги — ​читають, шукають потрібну інформацію.

Щодо так званої оптимізації в бібліотечній системі — ​не можна її так масово проводити. На останній нараді культпрацівників Любешівського району йшлося, що з 25 бібліотек залишиться лише 8 найбільших. Мої колеги, в яких уже й вибору нема, бо знають, що залишаться без роботи, розраховуються і їдуть у Польщу, Чехію. І там вони не у книгозбірнях працюватимуть.

 

   Роман РОМАНЮК,  директор Волинського обласного центру зайнятості (м. Луцьк):

— До цього процесу треба підходити виважено. Якщо закривати, то лише так, як школи, для оптимізації і зміцнення матеріально-технічної бази. Книгозбірні треба осучаснити, забезпечити необхідними технічними засобами, зробити їх центрами спілкування із творчими людьми. Вони мають бути комфортними, щоб ми могли насолоджуватись читанням книг. Нині ж багато з них є лише місцем, де книги просто зберігаються. Щодо моїх літературних уподобань — ​читаю переважно те, що купую або отримую в подарунок. Останнім часом, наприклад, то був історичний роман Василя Шкляра «Чорний ворон».

 

   Ганна СЕРНЮК,  директор школи (с. Городець Володимирецького району Рівненської області):

— Оскільки я люблю читати, то відвідую шкільну та сільську бібліотеки. З останніх книг, які брала, — «Ініціація» Люко Дашвар. Дуже захоплююсь розповідями про мандрівки світом нашого земляка, молодого письменника Макса Кідрука. Бібліотеки повинні бути, особливо в селах, де люди не мають часу та коштів, щоб купити нові видання. Треба пропагувати книгу на державному рівні. Мій син також читає, але йому зручніший та більше до вподоби електронний варіант. Головне, щоб читали!

 

   Ніна ГУК,  голова міської організації Союзу українок (м. Устилуг):

— Офіційно в бібліотеці не записана, але часто там буваю. Із працівниками книгозбірні проводимо багато спільних заходів. Ось і зараз готуємося представити Устилуг на фестивалі «Коровай-сузір’я». Маю вдома велику бібліотеку і намагаюся її поповнювати. Особливо після поїздок на книжковий форум у Львів. Зворушила до глибини душі книга Сергія Лойка «Аеропорт». Люблю твори Марії Матіос, нещодавно прочитала її «Чотири пори життя».

Пам’ятним залишився для мене день, коли у Львові презентували книгу Любомира Гузара «Моя люба мамусю!» (листування отця з матір’ю). Думаю, навіть у час інтернету ніщо не замінить живого спілкування з книгами. У них — ​минуле і сучасне для майбутніх поколінь. Тому я проти закриття бібліотек, їх треба лише осучаснювати, аби до книгозбірень приходили не тільки старші люди, а й молодь, діти.

 

   Богдан ШИБА,  луцький міський голова 2006–2010 років (м. Луцьк):

— Маю декілька тисяч книг у власній бібліотеці. Оскільки регулярно купую новинки, то чимало з уже прочитаних віддаю друзям, знайомим і в книгозбірні. Але небагато людей за нинішніх цін можуть придбати хорошу книгу. Тому бібліотеки вкрай потрібні й мають фінансуватися державою в таких обсягах, щоб замовляти у видавництв і оперативно закупляти сучасні цікаві книги. Гаджети ж потрібні для швидкого отримання інформації, вони не можуть замінити друковану книгу, яка розвиває, навчає і виховує. Для наочності порівняйте життєрадісну, відкриту до людей дитину, виховану з допомогою іграшок, книжечок-розмальовок, казочок, і замкнутого підлітка, який навіть вулицею йде, втупившись в екран гаджета…

 

   Галина САЛІВОНЧИК,  учителька (с. Щитинська Воля Ратнівського району):

— Відвідую сільську книгозбірню, але бібліотекарка доїжджає на роботу із сусіднього села на кілька годин. Отож, хоч і записана тут, але книжки переважно купую. Прочитала нещодавно твір Світлани Талан «Надіюсь і люблю». Ознайомлена з усіма новинками Володимира Лиса, «Гніздом горлиці» Лесі Олендій, хоч бачила кінофільм. Книги ніщо не замінить, один дотик до них чого вартий. Я не отримую насолоди від читання літератури в інтернеті, а книгу лише розгорну — ​то вже спілкування. Часто повертаюся до прочитаних томів, якісь деталі художні забуваються, їх наче знову відкриваєш, для цього варто бувати в бібліотеці.

 

   Євгенія ХАРКІВ,  громадська активістка, краєзнавець (с. Скригове Горохівського району):

— Я постійна читачка сільської бібліотеки. Вважаю, що книга не втратила статусу джерела знань, і категорично проти закриття бібліотек. У нас досі чимало людей не мають доступу до інтернету, не користуються комп’ютерами і планшетами, а за інформацією йдуть у книгозбірню. Інколи книга чи газета довго ходить «по руках» у селі, що й годі її на полиці застати.

 

   Ігор ПАВЛЮК, письменник, науковець (м. Київ):

— Я записаний у книгозбірнях Луцька, Львова, Києва. Крім того, десять років працював науковим співробітником у Львівській академічній бібліотеці імені Василя Стефаника. Щоправда, зараз не так беру літературу, як приношу туди свою. Книгозбірні не фінансуються належно і не мають змоги придбати нові видання. Коли на початку XX століття з’явилося кіно, більшість думала, що театр помре, ставши непотрібним і нецікавим. Але дві гілки мистецтва зостались і функціонують паралельно. У час гаджетів бібліотеки дуже потрібні, в селах їх обов’язково треба залишити, модернізувавши. Остання книга, яку взяв для читання, — «Малятко» (усміхається. — ​Ред). Там надруковано мої вірші, чим дуже втішений.

 

   Діна КОЛЕСНИК,  начальник відділу культури Горохівської райдержадміністрації (м. Горохів)

— З бібліотекою пов’язана моя доля, бо на ниві культури почала працювати заступником директора централізованої бібліотечної системи по роботі з дітьми. Люблю читати і книги, і періодичні видання. Нещодавно швидко прочитала роман «Червоний» Андрія Кокотюхи та збірку горохівської поетеси Лесі Кос «Життя. Війна. Кохання. Україна». Бібліотеки повинні жити, бо книги завжди сіяли в серці зерна добра, слугували джерелом грамотності. Знаю на Горохівщині багатьох читачів, які не проміняють друковану сторінку на найновіший гаджет.

Інколи книга чи газета довго ходить «по руках» у селі, що й годі її на полиці застати.

Починаючи із 1997 року, в районі не було закрито жодної книгозбірні. Навпаки, щороку влада сприяє поповненню бібліотечного фонду. У 

2018-му з районного бюджету на придбання літератури виділено 60 тисяч гривень, на передплату періодичних видань — ​80 тисяч, 55 тисяч — ​на комп’ютери в сільські бібліотеки. Ми цінуємо працівників книгозбірень. На їхню честь із нагоди Всеукраїнського дня бібліотек традиційно проводимо свято «Книга — ​це моє життя».

 

   Валентин ЛЮПА,  почесний читач Волинської обласної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки (м. Луцьк):

— Багато років записаний у читальному залі обласного архіву, Національній бібліотеці ім. В. Вернадського. А найбільше люблю бувати у Волинській обласній науковій бібліотеці, тут я один на один із книжкою. Нещодавно прочитав історичну книгу «Україна–Литва» — ​цікаві факти про співпрацю між державами, починаючи з 

XIII століття. З однією маловідомою темою не міг ознайомитися в цій книгозбірні, отож директор посприяла мені через наукову бібліотеку Верховної Ради. Найчастіше зустрічаю в читальному залі Валерія Дмитрука з ОДА, доктора наук, професора Сергія Панишка, зі Львова сюди приїжджає доктор наук Святослав Терський, є читачі із віддалених районів. А якось у читальному залі був свідком, як одну обласну чиновницю водили бібліотекою, вона була такою здивованою, наче вперше сюди потрапила, — ​не уявляла, що тут багато молоді, адже всього в інтернеті не знайдеш, усіх газет не передплатиш. А закривати й оптимізувати бібліотеки може тільки той, хто сам нікуди ніколи не ходить. n

Бліц провели Алла ЛІСОВА, Катерина ЗУБЧУК, Мирослава КОЗЮПА, Людмила ВЛАСЮК, Лариса ЗАНЮК, Євгенія СОМОВА, Сергій НАУМУК, Кость ГАРБАРЧУК, Олег КРИШТОФ, Олександр ДУРМАНЕНКО, Леся ВЛАШИНЕЦЬ.