Годуйте, батьки, півнів

Їм було років по 11–13. Бабуся, не маючи грошей (а в сім’ї виховували семеро дітей), зарубала півня, спакувала його і вручила малим, аби ті його продали і купили якихось украй потрібних у господарстві речей, а як залишаться гроші — ​то ще і підручників до школи. Ми дружно сміялися з тих торгів. Все це уявлялося надто давнім, щоб бути правдоподібним. А я ще й щиро дивувалася, чому це діти йшли купувати книги. Мені, учениці радянської школи (яка, як тепер з’ясувалося зі шквалу критики, вбивала в мені індивідуальність і взагалі невідомо, як ми виросли після неї розумними й адекватними людьми), навіть у голові не вкладалося, що їх колись купували. За всі мої 11 років навчання такої потреби не виникло жодного разу. Все і завжди було.

А от сучасна українська школа ледь не змушує батьків знову годувати півнів і нести їх на продаж, аби, як і півстоліття тому, придбати дітям підручники. Не казатиму за всю область, але в Луцьку бракує окремих книг фактично у всіх школах. Щось не встигли надрукувати (від цього найбільше страждають десятикласники, п’ятикласники та першокласники), а щось уже не підходить для на­вчання. Своїй тепер уже третьокласниці я щороку купую математику, українську мову, читанку. У шкільній бібліотеці є посібники з цих предметів, але вони вже не актуальні. Мовляв, програма змінюється, а книги за нею не встигають.

Ну добре, може змінюватися історія чи література. Сьогоднішні герої вже через кілька років легко стають антигероями, і те, що читали раніше, завтра виявиться ледь не вселенським злом. Але яких змін зазнають правила переносу? Чи спільнокореневі слова з української мови тепер не такі, як десять років тому? Що нового з’явилося у таблиці множення чи правилах додавання дробів? Чи рівняння тепер стали якимись унікальними і знаходити від’ємник треба вже по–іншому? Скидається на те, що бюджетним коштом навмисне друкують «не такі» підручники, які не відповідають програмі і які потім лежать макулатурою. Батьки ж все одно куплять «такі, як треба», скільки б вони не коштували.

І знову чудо: там, де радить це робити профільний міністр Лілія Гриневич (на офіційному сайті Міністерства освіти), зразків для 3, 6, 11–х класів немає взагалі! Думала, що це помилка, яка за день–другий виправиться. Аж ні, кінець вересня — ​а там і досі пусто…

І вже зовсім плачевна ситуація з підручниками з англійської мови. Чи не кожен заклад обирає свою методику, відповідно до вимог якої батьки купують навчальні матеріали. Найпопулярніші — ​так звані «оксфордські». Коштує їхній комплект кілька сотень гривень на рік. Здавалось би, ну нехай, може, справді дитина заговорить іноземною, як випускник Оксфорду. А якщо у сім’ї кілька школярів, то такі витрати вже не здаються аж надто великими, книга згодиться молодшим. Але диво! Новомодні хвалені підручники теж що не рік, то застарівають. Що, Оксфорд 2016 року вже тепер не зовсім Оксфорд?

Мама семикласника Ореста з Луцька бідкається, куди ж ті книги тепер подіти. Купуючи їх комплект ледь не за тисячу гривень, сподівалася продати наступному класові (а підручники тепер насправді продають оптовими партіями з класу в клас), аби хоч частину грошей вернути. Вчися по них тепер, мамо, сама. Не пропадати ж такому добру.

Цього року ми вирішили бути сучасними й економними та назавжди забути історію про півня і передшкільні книжкові торги. Надумали завантажити електронні підручники, цим самим ще й полегшити дитині портфель. І знову чудо: там, де радить це робити профільний міністр Лілія Гриневич (на офіційному сайті Міністерства освіти), зразків для 3, 6, 11–х класів немає взагалі! Думала, що це помилка, яка за день–другий виправиться. Аж ні, кінець вересня — ​а там і досі пусто…

Кажете, пані міністерко, стартувала нова українська школа? Вона справді нова і дуже прогресивна. Бачите, навіть сама за собою не встигає.