Автор стрілецького гімну був відомим гультяєм і завсідником кав’ярень

Він був тринадцятою дитиною у сім’ї. З гімназії Степана вигнали за зневажливе ставлення до релігії, тому він навчався у реальній школі, а пізніше — у Львівському політехнічному інституті. Отримав професію інженера. Але більш відомий як літератор та театральний діяч. 

Був знаним серед львівської богеми завсідником кав’ярень. «Усі  дивуються, як він живе і чим живе. Та ніхто не чув ніколи, щоб він жалувався на важкі умовини існування. Для нього, бачиться, фінансова проблема не існує... Є в що одягнутися – добре, нема – обійдеться. Головне, щоби було за що випити», – писав про нього львівський поет Петро Карманський.

Чарнецькому не сподобалася фінальна пісня «Чи я в лузі не калина була».

Про п’яні походеньки Степана складали легенди. Карманський згадував, що Чарнецький часто «наспівував тужливі арії, що ходили за ним і з ним навіть тоді, як у його голові шуміло вино чи коньяк. Не раз після півночі можна було почути здалека арії з якоїсь опери, які він повними грудьми виводив, ідучи ринком самотою». 

Чарнецький працював у кількох львівських довоєнних часописах, керував українським театром у Львові «Руська бесіда», видав кілька збірок поезій та прози, рецензував, перекладав. Під псевдо Тиберій Горобець він написав книжечку фейлетонів та новел. Його називали автором популярних шлягерів. Але найвідоміший його твір – пісня «Ой у лузі червона калина». 

Ще у 1914 році, коли в «Руській бесіді» ставили п’єсу про гетьмана Дорошенка «Сонце руїни», Чарнецькому не сподобалася фінальна пісня «Чи я в лузі не калина була». Він використав замість неї іншу –  «Розлилися круті бережечки», трохи переробивши слова та мелодію. Завдяки виставі пісня, а особливо її остання строфа «Ой у лузі...» стала відомою. 

Тарас СТЕПАНЮК