"Ось такий стоматкабінет на колесах відремонтували у Турійську", - каже Сергій Приходько.
«Тур» рятуватиме бійців від зубного болю
Оновлений пересувний стоматкабінет, який скоро повернеться у 14-ту окрему механізовану бригаду й служитиме військовим, не випадково носить таку назву. Його відремонтували в Турійську, а організував цю потрібну справу член громадської організації українських стоматологів «ТриЗуб Дентал» Сергій Приходько
Йшли хлопці до війська, маючи в роті «пеньки»
Лікар Сергій Приходько — член медичної комісії, яка перевіряє стан здоров’я тих, кому приносять повістки. Згадує, що під час першої хвилі мобілізації не раз спішив услід за новобранцями до Володимира-Волинського, просив у командирів відпустити на кілька днів новоспечених бійців, у кого була «катастрофа із зубами». У своєму кабінеті безкоштовно лікував, пломбував, видаляв... Бо розумів, що на передовій хлопцям допомогти буде нікому, а для більшості з них сидіти у бліндажі й лізти на стіну від зубного болю — реальна перспектива.
— Їздив і на Тучинський полігон до Рівного, бо навесні 2014-го там не було стоматкабінету. Потім у новинах по телевізору побачив сюжет про колег, які працювали на спеціально обладнаних автомобілях у зоні бойових дій. Стало цікаво познайомитися з людьми, яким удома не сидиться, як і мені. Є такі лікарі й стоматологи і на Волині, а в Україні їх понад 200. Ми об’єдналися у спільноту «ТриЗуб Дентал», це свого роду бойовий стоматологічний підрозділ, — показує Сергій емблему на своїй «фірмовій» футболці.
Дієвість волонтерського руху він оцінив ще у студентські роки, коли однокурсник захворів на рак й довелося шукати кошти на лікування за кордоном. 70 тисяч євро на трансплантацію клітин кісткового мозку у клініці Вроцлава допомогла зібрати благодійна організація «Крила надії». З того часу Сергій Приходько намагається ніколи не бути стороннім спостерігачем, якщо у когось біда. Успішно поєднує волонтерську діяльність з улюбленою роботою.
Зараз у його кріслі сидить 9-річна пацієнтка Ліза Гайволя. У маленької карієсний зубчик, і мама привела її до лікаря. Жінка каже, що звертаються до нього й інші члени їхньої родини, роботою стоматолога задоволені.
У Турійську ковельчанин Сергій Приходько працює з серпня 2013 року. Після інтернатури він, випускник Львівського медуніверситету, взяв кредит на придбання обладнання і засукав рукави, щоб швидше його повернути. Але події в країні не давали змоги спокійно жити. Спочатку — Майдан, потім — війна.
Сергій Приходько намагається ніколи не бути стороннім спостерігачем, якщо у когось біда.
Розповідати у деталях, як лікував зуби бійцям під обстрілами в Авдіївці й Пісках, чоловік не хоче. Пояснює, що про ці виїзди на Схід не завжди знають батьки, дружина, дідусь із бабусею, які, до речі, упродовж багатьох років передплачують газету «Волинь». Рідним Сергій каже, що їде на курси підвищення кваліфікації чи на стажування.
— І це без обману. Так воно і є, бо у зоні бойових дій мені щастило працювати поруч зі справжніми «асами», які мають власні стоматологічні клініки, новітнє обладнання, застосовують найсучасніші технології, їздять на стажування у США і Канаду. І ці люди не шкодують ні коштів, ні часу, ні сил, щоб лікувати бійців, — гордиться колегами-побратимами наш співрозмовник.
Згадує курйозні історії зі своїх виїздів на Схід. Як добиралися із напарником, студентом-стоматологом, до Авдіївки, і ледь не потрапили до сєпарів. Дякувати Богу, що наші хлопці на крайній позиції зупинили: «Ей, медицина, куди розігналися? За лісосмугою вже Донецький аеропорт...»
— Найперше про автомобіль подумав, що відібрали б. А їхали ми переобладнаним реанімобілем, на який «розстаралося» об’єднання волонтерських організацій Запоріжжя. Чи навігатор підвів, чи гаву зловили, але сам собі не пробачив би, якби втратили пересувний стоматкабінет. На щастя, обійшлося.
На «металокераміку» для учасників бойових дій у держави грошей нема
Поки бесідуємо, Сергій Приходько раз по раз відволікається на телефонні дзвінки. Як правило, вирішує якісь громадські справи. Ось запевняє когось:
— Документи на протезування є, скоро боєць буде посміхатися на всі 32.
Нам пояснює:
— Держава виділяє учасникам бойових дій кошти тільки на штамповано-паяні конструкції, у народі їх називають «булатні коронки», і на металопластмасу. На металокераміку грошей нема. А хіба ж наші герої не заслуговують на найкращі матеріали й послуги?
Із захопленням розповідає про львів’янина Мирона Угрина, який у власній стоматологічній клініці безкоштовно ставить бійцям імпланти. Через 6—8 місяців, як вони приживуться, проводиться протезування. Саме в клініку Угрина скерував Сергій нашого земляка Юрія Пушкарського, командира розвідгрупи, який підірвався на розтяжці під Золотим на Луганщині. Після лікування він зараз проходить реабілітацію, точніше, відновлює здоров’я «трудотерапією» — ремонтує вдома у Турійську автомобілі для військових.
Саме на подвір’ї у Юрія Пушкарського ми й побачили стоматкабінет на колесах, якому чоловіки вирішили дати друге життя.
— Машина базової заводської комплектації, за радянських часів була на балансі лікарні в містечку Збараж на Тернопільщині. Її передали військовим, працювали на ній у зоні бойових дій. Я побачив цей старий ГАЗ-66 у 14-й бригаді й подумав, що можна його відремонтувати, оновити обладнання й він ще послужить. Довго просив, щоб машину дозволили вивезти за ворота частини, оформляв різні папери, тож мені пішли назустріч. І в Юрія, і у його сина Вадима — золоті руки, а коштами, матеріалами допомагають друзі. Ось побачите, буде пересувний стоматкабінет як новий, — показував Сергій раритет радянської доби.
Про суми грошових внесків говорити не хотів. Каже, на все життя засвоїв урок, який дав йому колись покійний Андрій Кузьменко. Сергій збирав тоді кошти на черговий волонтерський проект і надіслав листа співакові. Кузьма відреагував різко: «Ніколи нічого не проси. Роби свою роботу мовчки».
— З-під палки нікого не змусиш розкошелитися. Це мусить бути усвідомлена потреба. Я радий, що серед волинських стоматологів є люди, які без розголосу надають допомогу учасникам бойових дій, діляться обладнанням, підтримують добрі справи матеріально. Ми робимо це «не на публіку», — пропонує перейти до іншої теми лікар-волонтер.
На думку Сергія Приходька, найболючішою проблемою в Україні є відсутність чітко відпрацьованої схеми масової стоматологічної допомоги, яка б мала охоплювати все населення з дитячого віку й до старості. На жаль, система державних поліклінік із цим завданням не справляється. З обуренням згадував турійський лікар, як привели до нього на прийом вихованця інтернату. У дитини — половина зубів у жахливому стані. Очевидно, у закладі стоматологи не бували роками. Літня бідова жінка, чи то бабуся, чи тьотя, не могла повірити, що з неї не беруть плати. «Але ж у нас тисячі таких хлопчиків, які в майбутньому мають стати захисниками України», — не стримував емоцій Сергій.
