«Мобільні телефони – це ознака жлобства!»
Так спересердя вигукнув під час лекції десь на початку 2000–х років наш викладач зі «Стилістики української мови» Олександр Пономарів
Професора–мовознавця «дістало», що хтось зі студентів – замість слухати–конспектувати – «з головою» поринув у свій мобільник.
Стільникові телефони тоді саме почали масово з’являтися в українців. Хоча з нинішніми сучасними смартфонами ті пристрої годі й порівнювати. Приміром, моя тодішня «Nokia 1100»: годинник, ліхтарик, калькулятор, якісь простенькі ігри на маленькому монохромному дисплеї – ось і всі додаткові функції тієї «дзвонилки»…
Але вчителів/викладачів тодішні учні/студенти неабияк діставали й тими телефонами!
Дістають і нині. Приміром, донька–другокласниця Юстинка цими днями розповіла, що в її новому класі є хлопчик, який на уроках грається телефоном.
І, виявляється, ніякої нашої української унікальності в цьому немає! Та сама ситуація чи не в усьому світі, де люди вже користуються (чи – ще користуються?) мобільним зв’язком.
Ось, приміром, французьких учителів ті учнівські мобільники так дістали, що вони домоглися офіційної заборони приносити їх у школи. А якщо хтось раптом і приніс – мусить вимкнути аж до закінчення уроків.
Французьких учителів ті учнівські мобільники так дістали, що вони домоглися офіційної заборони приносити їх у школи. А якщо хтось раптом і приніс – мусить вимкнути аж до закінчення уроків.
Кажуть, така заборона була навіть одним із пунктів передвиборчої програми нинішнього французького президента Еммануеля Макрона.
Тепер уже й німці хочуть перейняти досвід своїх сусідів–французів – і всіляко діймають із цього приводу своїх політиків на чолі з Ангелою Меркель. Бо, виявляється, і «бундесшколярі» на уроках нишком тицяють пальцями в екрани тих клятих ґаджетів!
А ось у часи мого школярства – першій половині 1990–х – усе було зовсім інакше! Ми поняття не мали відволікатися на такі дурниці, як мобільні телефони.
Бувало, сидиш на уроці, захоплено слухаєш учителя, старанно записуєш все у зошит, намагаєшся зрозуміти найдрібніші нюанси нового матеріалу, а потім легенько так торк ліктем під ребра сусіда по парті. Або ж він – тебе. Вириваєте із зошита листочок і давай: «морський бій», «точки», «хрестики–нулики», «букви»…
Бо й не було тоді у нас ніяких мобільних телефонів, а наші керманичі якось не докумекали, що на вибори можна йти під гаслом заборони у школах «хрестиків–нуликів».
Ось і Макрон теж іще з «того» покоління. Знає, що ото і було справжнє життя – а не оце «жлобство» з його «тиць–тиць» пальцем в екран і відволіканням від навчального процесу!
