А ви згодні, що любов – це дієслово?
«Кохання — глибока сердечна прихильність до іншої особи», — тлумачить «Словник української мови в 11 томах» і наводить його синоніми: любов, почуття, закохання, любощі, вподоба, милість, пристрасть, жага
Відколи існує світ, є любов, і вона у всіх своя і різна: в одних «чолом сягає неба», в інших — «ногами ходить по землі». Різноманітність сердечних почуттів описали ще стародавні греки понад 2 тисячі років тому. Пізніше психологи ділитимуть її на види, типи і вважатимуть, як Еріх Фромм у «Мистецтві кохання», шляхом до розгадки людини. Соціолог Джон Алан пов’язав 6 типів кохання з типами особистості: ерос, сторге, людус, прагма, манія, агапе.
Ерос — любов–казка, притаманна романтикам. Про таких кажуть: по вуха закоханий. Але їм важлива фізична привабливість, вони прагнуть емоційного й фізичного задоволення, подобається відчувати яскраву закоханість, якщо це минає — шукають інших. Тож найкращі українські синоніми такого кохання — це пристрасть, жага.
Сторге — люди, для яких характерна сторге, стабільні та вірні. Для них важлива душевна близькість та довіра. На фоні дружби любов ніби підкрадається до них, але вона міцна і тривала.
Людус — це любов–гра, в якій потрібно перемогти, і гравців тут може бути більше, ніж двоє. Такі коханці спокійно ставляться до обману та маніпуляцій у стосунках. Для них не характерна відданість, їхні стосунки короткочасні.
Прагма — практичні почуття: чи зможе партнер задовольняти потреби, бути стресостійким, який його фінансовий стан і таке інше?
Манія — нав’язлива любов. Такі закохані схильні до емоційної залежності, а через почуття власності часто ревниві і постійно вимагають доказів відданості, вони відчувають сильні коливання радості–смутку від поведінки коханої людини.
Агапе — найвища жертовна форма любові.
Агапе — найвища жертовна форма любові. Закохані агапе дбайливі, прагнуть більше віддавати, аніж брати, фокусуються на потребах партнера і будуть любити його таким, яким він є. Цінують прояви турботи та доброти і задоволені стосунками.
Виходить, наші почуття залежать від нас? І такі ми люди, як саме вміємо любити? Як співається в сучасній пісні «Люди ми тільки тоді, як дуже сильно любимо». Це про таку справжню любов писав апостол Павло у славнозвісному 1–му «Посланні до коринтян»:
«Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!»
Тож усупереч усім правилам граматики й відтінкам любові, яким би ми синонімом її не назвали, любов — це все–таки дієслово. Лише сказати «кохаю» і «так ніхто не кохав» — мало. Кохання — це дія і потребує праці, насамперед — над собою. І якщо хочемо справжніх стосунків, маємо сприймати любов як дієслово, а не почуття.
