Вежі локатора на забрудненій території Маркіян Камиш вважає привабливішими за Ейфелеву у Парижі.
Чорнобильська зона для нього – це храм
Я – з тих людей, котрі сприймають Чорнобиль як слово з нальотом біди, смертоносне і лихе, як закриту зону, як зламані життя, як пісню Тараса Петриненка:
Чи знайдемо в собі щирих сліз каяття,
Чи майбутнє у нас — чорнобильська зона?
Чорнобильська зона…
Однак суспільство тим і цікаве, що раз — і знайдеться той, хто переверне все з ніг на голову, а його, здається, неприйнятні міркування пускають життєдайні зелені паростки. Чорнобильська зона має прекрасне майбутнє… Про це українцям розповідає Маркіян Камиш, нелегальний турист і український письменник
Маркіян Камиш так написав про Чорнобиль, що цією місциною зацікавилися у світі. Його книга «Оформляндія, або Прогулянка у Зону» перекладена французькою. «La Zona» має у тій країні суцільні схвальні відгуки. Права на переклад придбало також одне з італійських видавництв. Маркіян пише про зону відчуження як про територію, де можна напитися самотності, пізнати себе і життя істинне.
«Десь року 2009–го я зрозумів, що Зона — унікальне місце, якого більше ніде немає, а ще — що українці не пишуть про те, як там зараз. Минулого року в мене вийшла «Оформляндія». Це література реального досвіду». «Мене інтерв’ював із десяток французьких журналістів, чотири групи з яких водив за колючий дріт, і вони не питають про події сивої давнини. Їм цікаво те, що зараз. Цікаве життя, а не смерть. Радість, а не горе. Молодість, а не старість. Драйв, а не сум».
Молодий письменник, який називає чорне у нашому розумінні — білим, народився у сім’ї ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС. Його тато з колегами гасив пожежу як працівник Інституту ядерних досліджень. З біографії Маркіяна відомо мало. Цього місяця йому виповниться 30 років. З дитинства чув чимало історій ліквідаторів, з багатьма з них знайомий особисто. Закинув навчання на істфаці у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, щоб мати змогу розвивати свій письменницький хист. 4 роки тому опублікував оповідання «Ряска» — у ньому чимало автобіографічного:
«Всотував кілотоннами історії про буремні дні ліквідації, роздивлявся чорно–білі фото і збирав вирізки з газет на стінах своєї кімнати. Він вирішив якось докласти руку до Чорнобиля. Коли виросте. Але виріс і так і не навчився в житті нічому корисному. Ось і тинявся забороненою зоною: нелегально і без будь–якої справи».
Упродовж 2010 – 2017 років Маркіян як нелегальний сталкер побував у Чорнобильській зоні понад сто разів! Сталкерами називають людей, які шукають і виносять із зон цінні речі. Камиш «виносить» звідти матеріал для своїх книг. Торік він опублікував повість про чорнобильських мародерів «Чормет».
«Я або йду в зону, або прийшов із зони, або готуюся до наступної прогулянки в зону. Навіщо я туди повертаюся знову і знову? Відповіді на це стандартне запитання не існує. А навіщо люди займаються сексом? Навіщо вживають наркотики? Навіщо ходять на рок–концерти? Тому що це життя».
Є ще одна дуже вагома деталь біографії: Маркіян Камиш був активним учасником Революції гідності. «З боєм вогняних пляшок скінчилася молодість. Останнє, що я з неї запам’ятав, — бурхливе і тепле море рожевої води, спалені автобуси, порожні вулиці Києва, коктейлі в брудних пляшках, бутерброди з маслом і сиром, постріли і шторм, в якому дорослі дозволяють нам купатися. Шторм, який змиває і забирає з собою всі страхи, тривоги і переживання. Змиває разом із кривавим снігом на площі».
Він не боїться радіації. Знає, що рівень забруднення для здоров’я не загрозливий. Один із керівників поважного інституту з питань радіології у приватній розмові сказав Маркіяну Камишу, що споживання води з Чорнобиля, поїдання ягід та яблук — насправді не шкідливіше за паління. Звісно, якщо не лізти під землю.
Письменник Маркіян Камиш переконаний, що українська Зона набуватиме популярності всупереч своїй поганій славі, бо нині у світі модний туризм катастроф.
«Нелегальні туристи роблять мертві міста живими. Вони вдихають життя в пусті оболонки крихких хат і облуплених бетонок…» «Ми не можемо все життя плакати і падати на коліна. Ми маємо щось змінити. І навіть незважаючи на плачевність цієї ситуації, ми маємо її якось використовувати. Працювати з тим, що в нас є».
За матеріалами markian.info site.ua day.kyiv.ua, bbc.com.
«А ви тримали у руках поліське сонце?»
І волинський бурштин Маркіян Камиш теж сприймає оригінально: як круту тему для мистецтва
Один французький видавець приїхав у гості, його цікавить тільки одне: «Маркіяне, що в українській літературі є такого, крім «Зони», що здатне подолати земне тяжіння і, розкресливши вогняним хвостом нічне небо, злетіти до зірок?» А я питаю: ти колись тримав у руках Сонце? Золотаве, м’яке, обнадійливе, мружливе, млосне, кілограмове. …Тобі потрібна книжка про бурштиновий клондайк у густих волинських лісах. … Про екстракт щастя, закутий у камінь, який, незважаючи на небезпеку і страх, дістають із глибочезних надр замурзані поліщуки. І камінь той світиться сонцем. …Оті сторінки зошитів, розграфлені косою лінією, в яких клесівські третьоклашки виводять фломастерами сачки, копанки і ментівські бобіки…»
