Чорнобильська зона для нього – ​це храм

Чи знайдемо в собі щирих сліз каяття,

Чи майбутнє у нас — ​чорнобильська зона?

Чорнобильська зона…

Однак суспільство тим і цікаве, що раз — ​і знайдеться той, хто переверне все з ніг на голову, а його, здається, неприйнятні міркування пускають життєдайні зелені паростки. Чорнобильська зона має прекрасне майбутнє… Про це українцям розповідає Маркіян Камиш, нелегальний турист і український письменник

 

Маркіян Камиш так написав про Чорнобиль, що цією місциною зацікавилися у світі. Його книга «Оформляндія, або Прогулянка у Зону» перекладена французькою. «La Zona» має у тій країні суцільні схвальні відгуки. Права на переклад придбало також одне з італійських видавництв. Маркіян пише про зону відчуження як про територію, де можна напитися самотності, пізнати себе і життя істинне.

«Десь року 2009–го я зрозумів, що Зона — ​унікальне місце, якого більше ніде немає, а ще — ​що українці не пишуть про те, як там зараз. Минулого року в мене вийшла «Оформляндія». Це література реального досвіду». «Мене інтерв’ював із десяток французьких журналістів, чотири групи з яких водив за колючий дріт, і вони не питають про події сивої давнини. Їм цікаво те, що зараз. Цікаве життя, а не смерть. Радість, а не горе. Молодість, а не старість. Драйв, а не сум».

 

Молодий письменник, який називає чорне у нашому розумінні — ​білим, народився у сім’ї ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС. Його тато з колегами гасив пожежу як працівник Інституту ядерних досліджень. З біографії Маркіяна відомо мало. Цього місяця йому виповниться 30 років. З дитинства чув чимало історій ліквідаторів, з багатьма з них знайомий особисто. Закинув навчання на істфаці у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, щоб мати змогу розвивати свій письменницький хист. 4 роки тому опублікував оповідання «Ряска» — ​у ньому чимало автобіографічного:

«Всотував кілотоннами історії про буремні дні ліквідації, роздивлявся чорно–білі фото і збирав вирізки з газет на стінах своєї кімнати. Він вирішив якось докласти руку до Чорнобиля. Коли виросте. Але виріс і так і не навчився в житті нічому корисному. Ось і тинявся забороненою зоною: нелегально і без будь–якої справи».

Упродовж 2010 ^– 2017 років Маркіян як нелегальний сталкер побував у Чорнобильській зоні понад сто разів! Сталкерами називають людей, які шукають і виносять із зон цінні речі. Камиш «виносить» звідти матеріал для своїх книг. Торік він опублікував повість про чорнобильських мародерів «Чормет».

«Я або йду в зону, або прийшов із зони, або готуюся до наступної прогулянки в зону. Навіщо я туди повертаюся знову і знову? Відповіді на це стандартне запитання не існує. А навіщо люди займаються сексом? Навіщо вживають наркотики? Навіщо ходять на рок–концерти? Тому що це життя».

Є ще одна дуже вагома деталь біографії: Маркіян Камиш був активним учасником Революції гідності. «З боєм вогняних пляшок скінчилася молодість. Останнє, що я з неї запам’ятав, — ​бурхливе і тепле море рожевої води, спалені автобуси, порожні вулиці Києва, коктейлі в брудних пляшках, бутерброди з маслом і сиром, постріли і шторм, в якому дорослі дозволяють нам купатися. Шторм, який змиває і забирає з собою всі страхи, тривоги і переживання. Змиває разом із кривавим снігом на площі».

Він не боїться радіації. Знає, що рівень забруднення для здоров’я не загрозливий. Один із керівників поважного інституту з питань радіології у приватній розмові сказав Маркіяну Камишу, що споживання води з Чорнобиля, поїдання ягід та яблук — ​насправді не шкідливіше за паління. Звісно, якщо не лізти під землю.

Письменник Маркіян Камиш переконаний, що українська Зона набуватиме популярності всупереч своїй поганій славі, бо нині у світі модний туризм катастроф.

«Нелегальні туристи роблять мертві міста живими. Вони вдихають життя в пусті оболонки крихких хат і облуплених бетонок…» «Ми не можемо все життя плакати і падати на коліна. Ми маємо щось змінити. І навіть незважаючи на плачевність цієї ситуації, ми маємо її якось використовувати. Працювати з тим, що в нас є».

За матеріалами markian.info site.ua day.kyiv.ua, bbc.com.

 

 «А ви тримали у руках поліське сонце?»

І волинський бурштин Маркіян Камиш теж сприймає оригінально: як круту тему для мистецтва

Один французький видавець приїхав у гості, його цікавить тільки одне: «Маркіяне, що в українській літературі є такого, крім «Зони», що здатне подолати земне тяжіння і, розкресливши вогняним хвостом нічне небо, злетіти до зірок?» А я питаю: ти колись тримав у руках Сонце? Золотаве, м’яке, обнадійливе, мружливе, млосне, кілограмове. …Тобі потрібна книжка про бурштиновий клондайк у густих волинських лісах. … Про екстракт щастя, закутий у камінь, який, незважаючи на небезпеку і страх, дістають із глибочезних надр замурзані поліщуки. І камінь той світиться сонцем. …Оті сторінки зошитів, розграфлені косою лінією, в яких клесівські третьоклашки виводять фломастерами сачки, копанки і ментівські бобіки…»