Поляк, який першим заговорив про «путінізацію»… Польщі

У 1989 році Міхнік виступив на установчих зборах україн­сь­­кого Руху про підтримку України. Він щиро вболівав за успіх двох наших Майданів і поставив свій підпис під зверненням із вимогою звільнити Олега Сенцова. А позицію польської влади в питанні Волинської трагедії відверто називає дурістю.

Так, Адам Міхнік, дисидент, який у комуністичній Польщі не один рік провів за ґратами через свою боротьбу, котрий у післякомуністичній Польщі багато років є редактором суперпопулярної «Газети виборчої», а в теперішній Речі Посполитій знову фактично опинився в опозиції, вважаючи, що Варшава взяла курс на «путінізацію».

А нам, українцям, дуже важливо, що можемо чути з за Бугу не тільки докори та претензії, а й такі чесні, тверезі та мудрі думки, що ними продовжує ділитись Адам Міхнік, якому, до речі, 17 жовтня виповнилося 72 роки.

Отож, пан Міхнік про…

Про свободу

«Поки ми живемо в нормальних умовах, то не помічаємо, наскільки вона необхідна. Свобода — це кисень. Ми усвідомлюємо це тільки тоді, коли нам її бракує. Повсякденне життя в демократичній країні не викликає ні ентузіазму, ні здивування, але коли свободи починає не вистачати, ми відчуваємо, що задихаємось. Не маючи її, ми не здатні ні мислити, ні уявляти собі майбутнє. Коли ви відмовляєтесь від самого себе, відмовляєтесь від власної свободи, ваше життя втрачає смак, запах, сенс. В історії було багато людей, які попрощались із життям, лиш би не відмовлятись від свободи».

 

Про своє дисидентство

«Я ще в тюрмі пообіцяв собі дві речі: по–перше, ніколи не вступати в жодну ветеранську організацію, де будуть давати ордени за боротьбу з комунізмом, а по–друге, — ніколи нікому не мститись».

Про різницю між фашизмом і комунізмом

«Фашизм був більш щирим. Він казав: ми кращі, а інших треба знищити, вигнати або захопити. А комунізм стверджував: ми вітаємо всіх, хто хоче боротись на нашому боці, вони отримають усі права. Завдяки такій риториці комунізм мав великий потенціал приваблювати пригнічених і принижених. У ньому був заклик до кращого, доброго. Але потім, у повсякденній практиці, комунізм реалізовував усе найгірше і найдурніше».

Про реакцію Варшави на Волинську трагедію

«Не входячи в суперечку, чи був це геноцид чи тільки кривава етнічна чистка, з боку польських парламентаріїв прийняття резолюції («Про встановлення 11 липня Днем пам’яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН–УПА».  — Ред.) — то демонстрація дурості, шовінізму й підлості. Це було плювком в обличчя української демократії, українським, часто пропольським, патріотам».

Про володаря Кремля

«Путін — це таке собі схрещення імперського цинізму з комплексом курдупля».

Про Росію

«Путін поборює сепаратизм у себе, але підтримує його повсюди. Це не лише Україна — те саме відбувається в Придністров’ї, Осетії, Абхазії. У моєму уявленні це політика «поділяй і володарюй», котра врешті доведе Росію до катастрофи. Але тут питання — як швидко».

Про сучасну Польщу та деяких сусідів

«Ярослав Качинський (засновник і голова правлячої в Польщі партії «Право і справедливість». — Ред.) все таки ближче до Путіна, і загалом моделі держави в Росії та Польщі дуже схожі. Візьміть риторику про «вставання з колін» чи про те, що ми перебуваємо в кільці ворогів, візьміть альянс між церквою та урядом — у нас повторюється абсолютно те саме. Те, що відбувається в нас, — це не повноцінний путінізм, а повільний шлях у цьому напрямку. Я думаю, що батько і цар такої моделі — Путін, її класичний зразок — Лукашенко, а Орбан (прем’єр Угорщини. — Ред.) і Качинський — учні в цій школі.

Ми — і українці, і поляки — маємо спільну рису: синдром невинної жертви. Маємо історичне переконання в тому, що ми для всіх були добрими, а нас кривдили. Це не є правдою ні стосовно поляків, ні стосовно українців.

На мою думку, основна загроза полягає в переконанні, що існує одна–єдина правда, а раз так, то влада вважає себе в праві нав’язувати її усім. Такий спосіб мислення виключає плюралізм, має тенденцію позбуватись незгодних. Це називається «канібальською демократією»: партія, яка виграє на виборах, зжирає партію, яка зазнала поразки. Ми спостерігаємо, як це відбувається у Росії, в Угорщині, в Польщі».

Про свободу преси

«Вони (польська влада. — Ред.) ще до такого не дійшли, щоб впливати на «Газету виборчу». Але загрози свободі слова є. З телебачення та радіо вигнали кількасот осіб, були справжні чистки. Це стосується ЗМІ, на які впливає держава. Але й у приватні медіа пробують втручатися. Обмежують рекламу, покликавши «на килим» рекламодавців і порекомендувавши їм не нести гроші в неслухняну газету. Говорять власникам: мовляв, маєш різні бізнеси, чекай трьох комісій… Але поки що все це терпимо. Ще не так, як в Угорщині, де вже ліквідували незалежну пресу».

Про теперішні часи для журналістики

«Паперову пресу душить і інтернет, і криза. У нас ті ж проблеми, які мають усі газети Європи. Газетярі стали менше заробляти, мусимо урізати витрати. Крім цього, ще одне: трохи змінились потреби людей. Ми завжди були виданням войовничої демократії, а людей цікавлять скандали, а також — куди поїхати на вихідні чи якого випити пива до грилю, а не великі битви за верховенство права, демократію чи свободу. Це теж нам не допомагає».

Про Львів

«Як говорять мої друзі: «Львів такий, як Краків, тільки кращий» (у місті Лева народився батько Адама Міхніка. — Ред.). Тут є специфічний мікроклімат, інтелектуальний, культурний, мультикультурний, через що його не можна не любити. Безумовно, я є жертвою цієї любові».

Про спільне між Києвом і Варшавою

«Ми — і українці, і поляки — маємо спільну рису: синдром невинної жертви. Маємо історичне переконання в тому, що ми для всіх були добрими, а нас кривдили. Це не є правдою ні стосовно поляків, ні стосовно українців».

Про Євросоюз

«Що б не казали люди, які виступають проти ЄС, — насправді вони виступають проти демократії і прав людини, бо не розуміють: якщо вони проти Євросоюзу, то в них залишається лише один партнер — це Путін. Третього не дано».

Про Порошенка

«Україна у важкій ситуації через війну. Оскільки тут ще немає міцної демократичної традиції, відкривається широке поле для популізму. Порошенко наразі є найоптимальнішим. Не бачу на його посаді іншого. Спокійний, відповідальний, шанований у світі».

Про українців

«Мудрість українська полягає в тому, що коли я приїжджаю до Львова, то в центрі міста бачу чудовий пам’ятник Адаму Міцкевичу — його ніхто не зачепив. Якби в Польщі стояв аналогічний пам’ятник німецький, його б знищили сто разів. А українці зберегли».

Про мрії

«Якщо ми (поляки. — Ред.) зможемо втягнути Україну у Європу, якщо ми будемо разом, станемо такими, як Бенілюкс (Бельгія, Нідерланди, Люксембург. — Ред.). Це буде така сила у Європі! Ми тоді матимемо такий самий демографічний потенціал, як Німеччина! Це величезний шанс — і для України, і для Польщі, який дається раз у двісті років! На цілу епоху».

Побажання українцям

«Гарувати!»

 

Анекдот від Міхніка:

Рабинович зустрів Гольдберга і запитує: «Давиде Мойсеєвичу, кажуть, що Україною керують фашисти, бандити та злодії. Це правда?» — «Ні, не всією Україною, тільки Кримом».