Мати приймала поранених, яких розстрілював син…

Російське телебачення показало деякі кадри із камер спостереження. На них видно, як хлопець спокійно та холоднокровно, наче в тирі, стріляє у студентів та викладачів. Серед загиблих — ​мати з донькою, Світлана та Анастасія Бакланови, які викладали у технікумі. Шістьом убитим ще не було 18 літ. Поранених відвозили у різні лікарні міста, в тому числі і в онкодиспансер, де медсестрою працює мати убивці. Вона й не здогадувалась, що надавала допомогу людям, на яких підняв руку її син.

За офіційною версією, після розправи убивця зайшов у бібліотеку і там вчинив самогубство. Передсмертної записки не залишив. Зброєю Росляков володів офіційно — ​8 вересня він отримав дозвіл на рушницю 12 калібру (у Росії такі дозволи видаються особам уже з 18–річного віку), а за кілька днів перед розстрілом придбав до неї 150 патронів.

Чому хлопець відважився на цей страшний вчинок? Можливо, відповідь треба шукати в його сім’ї. Росляков жив лише з матір’ю у віддаленому районі Керчі, батька вони покинули, бо той влаштовував удома п’яні дебоші. Особливого достатку в родині не було. Хлопець ріс тихим та небагатослівним, друзів майже не мав. Сусіди згадують: школярем він часто мучив котів, за що не раз отримував наганяй від дорослих.

А коли стало ясно, що ні українців, ні татар до злочину не приліпиш, зосередились на американцях.

Про те, що юнак цікавиться зброєю та вибухівкою, знали практично всі. Говорив одногрупникам, що ненавидить викладачів коледжу і хоче розправитися з ними. Але хто міг подумати, що це не просто емоції?

Втім, у самій Керчі, отруєній російською агресивною військовою пропагандою, причину шукають у «ворогах» — ​українцях та американцях. Практично одразу після вибуху так звані експерти почали натякати на український чи кримськотатарський слід злочину. А коли стало ясно, що ні українців, ні татар сюди не приліпиш, зосередились на американцях.

Журналісти «Нової газети», які побували на похоронах загиблих, стверджують, що і серед пересічних громадян, і серед правоохоронців постійно було чути розмови про те, що Владислава Рослякова зомбували і керували ним із–за кордону. Дехто каже, що керченський убивця повторив злочин двох американських підлітків, які у 1999 році розстріляли 13 учнів школи Колумбайн, а потім покінчили із життям у бібліотеці (Росляков теж вкоротив собі віку у книгозбірні — ​хоча тут дивним лишається факт, як він міг у себе вистрілити кілька разів, адже на відео видно не одну рану на його тілі?). Журналісти стверджують, що істерія у Криму через масове вбивство нагадує ту, яка була у 2014 році, коли кримчанам навіяли, що їх їдуть різати бандерівці і «Правий сектор».

Вину за трагедію на Америку переклав і Володимир Путін. Він заявив, що все почалося саме там і що молоді люди в Росії «хапають усілякий сурогат замість справжнього героїзму». Натякаючи, що справжній герой має померти у війні з українцями десь на Донбасі, чи в якомусь іншому місці, куди захочеться послати своїх холопів російському царю…

Василь РОГУЦЬКИЙ

 Коментар

Ірина ГЕРАЩЕНКО,
віце–спікер Верховної Ради:

«Серце болить від того, на що перетворюється колись туристичний Крим. Отруєння дітей в Армянську, вибухи в Керчі. Горе, безвідповідальність, безгосподарність, біда, руйнування, смерть…»

 

 

 Пряма мова

Дмитро КУЛЕБА, посол, постійний представник України при Раді Європи, про оскаженіння Кремля у своєму блозі на censor.net.ua:

Ніде так добре не простежується еволюція України, як у заявах з Росії.

Ми загрожуємо «русскому миру», геній договоро­здатності Путін визнає, що не може домовлятися з цією українською владою і чекає наступну, ми проводимо таємні операції зі знищення своїх ворогів, ми очолили світовий рух русофобів, ми переписуємо історію, розколюємо світове Православ’я і навіть розпалюємо релігійні війни. І взагалі ми тепер стоїмо за будь–яким більш–менш пристойним злочином проти Росії чи будь–якою змовою проти неї.

А ще чотири роки тому ми були мирними меншовартісними гречкосіями, «разве ты наставишь пушку на свою жену–хохлушку, гоц–ля–ля шаровари», і ось це все. Ростемо на очах.