Сильніші чи бідніші?

Нагадаємо, що програма співпраці України і МВФ обсягом у 17,5 мільярда доларів, з яких країна отримала 8,7, закінчується навесні 2019 року. Отож після тривалих переговорів із міжнародною фінансовою інституцією 19 жовтня під час екстреного засідання уряд все ж таки затвердив нову ціну на газ для населення. З 1 листопада його тисяча кубометрів коштуватиме 8550 гривень. Після цього МВФ оприлюднив заяву, згідно з якою фонд і Україна досягли угоди про нову програму підтримки економічної політики stand-by (SBA) у 3,9 млрд доларів, яка замінить програму розширеного фінансування (EFF), що завершується у березні 2019-го. Вона має стати основою для економічної політики уряду в наступному році, яка буде зосереджена на зниженні інфляції та реформах оподаткування, фінансового й енергетичного секторів.

Найбільше суперечок виникає довкола визначення ринкової ціни на блакитне паливо. Частина політиків стверджує, що газу українського видобутку достатньо для потреб людей, тому і тариф треба встановити за принципом: собівартість виробництва плюс прибуток. Але за таких умов позбутися монополії на ринку не вдасться. Інший варіант, на який нібито Кабмін погодився у меморандумі з МВФ: вартість імпортного палива плюс витрати транспортування з Німеччини, податки, прибуток. Імпортний паритет, мовляв, дасть змогу згодом прийти на український ринок іноземним компаніям, які займаються поставками газу, і продавати його за такими самими цінами. А в майбутньому конкуренція приведе й до зниження вартості.

​У Кабміні впевнені, що тарифи можна буде знизити після того, як країна повністю забезпечуватиме потреби за рахунок власного видобутку.

Проте в будь-якому випадку підвищення тарифів болісно вдарить по кишені споживача. Бо це вплине не лише на подорожчання гарячої води та опалення, а й призведе до зростання цін на товари і послуги. Прогнозують, що нинішнього року вони підвищаться на 8,9%, а ось темпи збільшення ВВП навпаки сповільняться.

У Кабміні впевнені, що тарифи можна буде знизити після того, як країна повністю забезпечуватиме потреби за рахунок власного видобутку. Державна компанія «Укргазвидобування» повинна для цього до 2020 року поставити щонайменше 20 млрд кубів газу. Та план фактично зривається. Адже в цьому році компанія заявила, що замість 16,5 млрд зможе видобути всього 500 млн кубометрів. Причина — ​проблеми з отриманням ліцензії в Полтавській області. Окрім цього, для енергонезалежності також доведеться скорочувати обсяги споживання. Згідно з даними «Укртрансгазу», минулого року ми використали 31,9 млрд кубометрів. А ця кількість повинна становити 27 млрд. Тому до того моменту, поки Україні доводиться частину газу купувати за кордоном, залежності від імпортних цін не уникнути.

У НБУ твердять, що наслідки відмови підвищувати тарифи можуть бути значно сильніші. Якщо ж не виконати рекомендації МВФ підняти тариф для населення, то країна залишиться не тільки без очікуваних траншів, а й без підтримки ЄС, Світового банку. Крім того, збільшиться вартість кредитів для нас на зовнішніх ринках. Виникнуть проблеми з фінансуванням бюджетних витрат тощо. Разом із тим прем’єр-міністр Володимир Гройсман заявив, що рішення про здорожчання газу для споживачів зробить Україну сильнішою. Чи вірять у це наші співвіт­чизники?

Не особливо. Відомий економіст, політолог Андрій Новак зазначає, що початковим у цьому невтішному процесі є девальвація гривні. І не через те, що працюють якісь сезонні фактори, як нам намагаються пояснити керівники НБУ й уряду, а тому, що вона запланована штучно. Адже це анонсувалося в головному фінансовому документі держави — ​бюджеті на 2018 рік, де вказаний так званий середньорічний курс 29,3 грн за долар, а курс на кінець року — ​30,1 грн. Через девальвацію тягнеться ланцюгова реакція росту цін спочатку на імпорт, потім на послуги, а згодом і на вітчизняні товари.

Оскільки до імпортних належать енергоресурси, причому всіх видів — ​і газ, і вугілля, і нафтопродукти — ​автоматично, коли дорожчає іноземна валюта і девальвує гривня, то піднімаються в ціні і вони. Бо якщо енергоресурси — ​це обов’язковий елемент собівартості будь-яких товарів і послуг, то це тягне за собою зростання цін на все без винятку. Андрій Новак, як і деякі інші експерти, переконаний у тому, що це аж ніяк не наші кредитори вимагають підвищення ціни на газ. Їх цікавить лише платоспроможність України, а не те, у який спосіб відбуватимуться розрахунки між населенням та постачальниками комунальних послуг. Більше того, МВФ чекає від нашої країни передусім впровадження ряду реформ (земельної зокрема), а також завершення створення Антикорупційного суду. Проте, очевидно, владі вигідно до переліку вимог фонду додавати пункти, яких там насправді немає.

До того ж чимало економістів вважають, що Україні давно треба переглянути стратегію співпраці з МВФ, але, на жаль, скоро цього не станеться. Гроші, які нам дісталися від фонду, вже поділені, витрачені, а борги буде покривати весь народ. За них розплачуватимуться ще й наші нащадки. Тому з цієї «голки» треба «зістрибувати».