Лісами… Лесі Українки

Урочище заклали неподалік від славнозвісного озера Нечимне, яке надихнуло поетесу на створення всесвітньо відомого шедевру.

Але розпочалася поїздка з відвідин Колодяжненського літературно–меморіального музею Лесі Українки, де старший науковий співробітник Марія Сташук розповіла про те, як родина Косачів жила у гармонії з природою. Поруч із маєтком був ліс Коничівщина, який належав Петру Антоновичу. Туди глава сімейства із синами ходив на полювання. Там стояв Лесин кадуб, з якого поетеса брала воду. За спогадами, це був мішаний ліс, у якому росли вільхи, дуби, клени, берези. Косачі були настільки близькі до природи, що навіть уміли відрізняти спів гадяцьких солов’їв від колодяжненських і казали, що тутешні мають довшу протяжність звуку і співають гарніше за полтавських. Леся писала в листах, що самотою бігала в Коничівщину і ждала, щоб їй привиділася лісова мавка.

Музей постійно співпрацює з лісівниками. Навесні на території колишнього маєтку було висаджено саджанці різних дерев. А Білий будиночок свого часу відновлений матеріалами від ДП «Ковельське лісове господарство». Біля ставка лісівники встановили дубові лавки.

 На місці старого гаю зазеленіли сосонки, дубки та ялинки. На краю ділянки згодом посадять ягідні кущі як кормову базу для тварин та біологічний бар’єр для шкідників.

У роки війни гітлерівці вирубали садок для вимощування дороги. Тож з тих часів збереглася лише старезна груша, яка чула голоси Косачів. Є ще кілька дерев кизилу, що ростуть поруч. Нині на місці Коничівщини — ​поле та музейний парк, тож відновити цей ліс уже не вдасться. Зате можна було б посадити кілька райських яблунь, які, як відомо, росли у маєтку.

У Скулинському лісництві, як уже говорилося, запланували провести лісовідновлення на ділянці площею близько 30 сотих. У ролі творців бору — ​учні Скулинського лісництва під керівництвом Світлани Савченко, професор СНУ ім. Лесі Українки Віктор Давидюк, волинський письменник Сергій Цюриць, заслужений художник України Леонід Литвин. Останній пригадав, як понад 40 років тому приїжджав у Нечимне і малював картини до 100–річчя від дня народження поетеси. Начальник відділу лісового господарства Волинського ОУЛМГ Борис Бабеляс проінструктував присутніх. А тоді закипіла робота. На місці старого гаю зазеленіли сосонки, дубки та ялинки. На краю ділянки згодом посадять ягідні кущі як кормову базу для тварин та біологічний бар’єр для шкідників.

Волинські лісівники дотримуються рекомендацій науковців і вводять три–чотири одиниці листяних порід у соснові насадження. До слова, на стадії напрацювання трирічний українсько–німецький проект щодо заміни сосни на дугласію та горіх чорний. Сума фінансування — ​500 тисяч євро. Тож наші працівники лісу вже закупили насіння згаданих порід і вирощують їх, аби мати чим заміняти сосну.

Ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Нечимне» площею 40 гектарів став останнім пунктом маршруту. Там діє чудовий «Музей «Лісової пісні» в урочищі Нечим­ному». Як розповіла його заві­дувачка Оксана Боярчук, заклад знають і за межами країни. Час від часу приїжджають і гості з–за кордону. Шкода лиш, що озеро Нечимне потроху зникає, бо заростає диким рисом і замулюється.

Окрім криниці, де Леся Українка брала воду, місця, де стояла хата дядька Лева, зберігся дуб, під яким любила відпочивати поетеса. Неподалік лісового патріарха ростуть дуби, які висадили поети Максим Рильський, Ростислав Братунь, Петро Мах та композитор Анатолій Кос–Анатольський. Отут, у такій чарівній місцевості, лісівники віднайшли так зване вікно, де учасники акції посадили десяток дубів. Як жартували, може, колись і біля цих дерев ставитимуть таблички.