«Дуже добре, синку, але...»
Що б ви сказали своїй дитині, яка б закінчила університет у чужій країні найліпше на курсі зі 196 студентів? Легко припустити, як відреагувала б більшість із нас. Та похвали теж бувають різними: корисними і шкідливими. Знаменитий український, канадський, швейцарський економіст, меценат і громадський діяч Богдан Гаврилишин у далеких 1950-х почув від свого тата: «Дуже добре, синку, але чув, що є люди, які навчаються далі». Дмитро Гаврилишин був простим селянином, не вивчав «високих» наук, тим паче психологічних, проте він відчував, як правильно мотивувати
Насправді дуже важко стриматися і не порівняти з кимось свою дитину, тим більше своїх між собою. «Робити це шкідливо! Кожен є унікальним!» — гласить одна із теорій. Та спробуй не спокуситися! «Мам, у мене 9 балів за контрольну, але ти би знала, скільки у нас «7» і «8», — слухаю доньку і думаю, що вона — свідомо чи ні — штовхає мене на порівняння. Це притому, що я і так ледь відбиваюся від бажання озвучувати, як вчилися її старші брати.
Якщо гірше — матиме зайві гордощі, якщо ліпше — зайву прикрість. Але ж ті порівняння так і лізуть на язик — вони нібито допомагають з’ясувати більш-менш об’єктивну картину розвитку дитини. «...Мій швидше почав говорити», «а мій — проситися на горщик», «моя в садочку найдовші вірші розповідає», «а моя — як не поскладає іграшок, спати не лягає». Ще куди не йшло, якщо «звірка годинників» на користь дитині, а якщо ні — осад на душі, незрозуміле роздратування, боротьба із сином чи донькою «за ліпші показники». Школа ще, певно, довго «воюватиме» з цією системою всередині себе: добре, що лунають думки, що дитину треба порівнювати з нею ж, але оголошення оцінок, публічний аналіз успішності є типовим порівнянням учнів між собою. Якщо когось це мотивує, то в когось опускаються руки. А як це може «заводити» батьків! Така система є еталоном, і опиратися їй важко, щоб не казати «неможливо». Зате її можна адаптувати!
Забудьте про будь-які «у Маринки можна повчитися», якщо у доньки чи сина щось
не виходить.
«Порівнювати дитину з іншою можна», — зі здивуванням недавно прочитала у книзі «Секрети спокою «лінивої мами». Педагог і психолог Анна Бикова підкреслює, що метод порівняння властивий усім, тільки користуватися ним варто грамотно. Головна ідея її порад татам і мамам — будувати свої речення так, щоб у дитини залишилися добрі емоції. Ніякої заздрості, злості, невдоволення собою чи батьками, ніякого роздратування. Інакше те, що ви хочете перетворити на мотивацію, не спрацює. Я порівнювала двох перших дітей геть «неграмотно». Реакція меншого не була корисна ні йому, ні мені, та ще й підживлювалася конкуренція між дітьми. Тепер я чиню мудріше: припинаю язика тільки збираюся озвучити щось на кшталт «а от твій брат...» (шкідливі у виховному сенсі зауваження все ще «думаються») і висловлюю переоформлене (дитина порівнюється із собою ж): «Раніше, мені здається, тобі було легше за це взятися. Чому так?» Узагалі помітила, що коли запитувати у сина чи доньки, а не висловлювати свій «дорослий» висновок, їм так спілкуватися простіше. (Одночасно можна з’ясувати багато цікавого для себе: приміром, те, що є проблемою для мене, дитина може навіть і не помічати.)
Є ще один важливий момент у проблемі порівнювання — коли це робити. Забудьте про будь-які «у Маринки можна повчитися», якщо у доньки чи сина щось не виходить, якщо ще свіжі рани від невдачі. Коли ж дитина задоволена тим, як змогла перейти на нову сходинку (у розв’язуванні задач, приготуванні страви, плаванні...), вона нормально сприйме ваші слова про того, кого вважає зразковим у певному виді роботи. «Як думаєш, у Маринки можна перейняти щось, що тобі допоможе закріпити твій успіх?» Хитрюще запитання, правда ж? У ньому «зашиті» і гордість за тебе, дитино, і потреба знати твою точку зору, і повага, і десь, ну зовсім трішечки, порівняння із досконалою Маринкою... Насправді формулювати ось такі думки дуже непросто — має допомогти власний накопичений досвід (і негативний особливо), коли вас «кололи» або возвеличували порівнянням. Важливо пам’ятати, що порівнюємо не особистості, а зусилля. Це як у похвальбі: «ти — молодець», «а у тебе добре вийшло», «а добряче ти постарався, щоб змогти от так». Десь так, як у тата знаменитого українця Богдана Гаврилишина: «Дуже добре, синку, але я чув, що є люди, які вчаться далі».
Старання батьків у вихованні є найважчими, зокрема тому, що результат може бути через роки. Любов’ю дитину не зіпсуєш, хіба та любов проявляється неправильно. Це мої «настільні» істини. Залюбки розкажемо про ваші на сторінках нашої газети, бо неважливого у сімейних справах немає. Отож користайтеся електронками [email protected] та [email protected].
