«Скрипка нагадує не Скіфську бабу, а Софі Лорен…»

«Гарбуз із секретом» — ​44 (2018)

Звичайно, напередодні відьомського Геловіну-Хеловіну, котрий святкують у ніч проти 1 листопада, захотілося заховати у нашому гарбузі… гамериканську чи канадійську святково вбрану диню. Але ж ви одразу здогадаєтесь. Тому заховали предмет, який на деякий час міг би ефектно замінити те, що обов’язково є у Відьомську ніч у «перістому». Ось із нашим «потаємним другом» і стався нещодавно трафунок, точніше, з його власником…

А ситуація була така. Відро з водою. Ганчірка. Швабра. Автомобіль… Це наш водій Микола Антонович береться мити машину. І раптом у розпал цього процесу стається те, що змушує його все кидати і бігти в магазин. Не по «свічу машинну». І не по пляшку, як дехто вже подумав. І навіть не по фен — ​наступна версія, підозрюю, закрутилася вже в голові прихильників тверезого способу життя. А побіг по… кілограм рису. І не тому, що телефонувала дружина чи теща, і не на китайській дієті чоловік…

Що ми заховали у гарбузі?

Слово-відповідь треба надіслати до 7 листопада тільки у вигляді sms-повідомлення на номери: 0501354776 і 0672829775 (наприклад: «М’яч», «Три ведмеді», «Наталія Калініченко»).

Увага: з одного номера можна відправляти лише одне sms! Цей номер і братиме участь у жеребкуванні при розіграші призових 200 гривень, якщо правильних відповідей буде більше двох. А ще спеціальний приз — ​150 гривень — ​отримає той, хто в листі на поштову адресу (43 025, Луцьк, просп. Волі, 13) чи електронну ([email protected]) найяскравіше опише, як шукав чи шукали правильну відповідь.

А зараз повторимо запитання 41 туру, відгадку на яке ми сьогодні обговорюємо.

«Гарбуз із секретом» — ​41 (2018)

У редакцію принесли оголошення про згубу. Точніше, про знахідку одного предмета і сам цей предмет. Головний редактор, поглянувши на нього, дав завдання завідувачу кримінального відділу скласти текст, використовуючи… чорний гумор. Вийшло так: «2 жовтня ввечері у місті, що асоціюється з батярами і кнайпами, на вулиці одного талановитого пана Остапа у дворі будинку, де не поважають блатняк, було знайдено невідому поранену жінку, зв’язану чотирма шнурками. Особливі прикмети: колір її шкіри наближений до коричневого, тіло нагадує скульптуру Скіфської баби, по обидва боки зіяють рани аж до душі… Поруч — ​палиця, якою жінку так били, що жителі із сусідніх будинків замість прибігти на її крик позачиняли вікна…»

Що за предмет було знайдено, а ми заховали у гарбузі?

Згідно з жеребкуванням, яке провів заслужений журналіст України, лауреат літературно-мистецької премії імені Степана Олійника, палкий прихильник «Цікавої газети на вихідні» зі столичного Києва Андрій Васильович Мельничук, серед 8 учасників конкурсу, які правильно вказали варіанти «Скрипка» і «Віолончель» (враховували два, як правильні), по 100 гривень призових отримають Лілія Бондарук із Луцька («Довелося добряче поблукати і гуглом, і мапою Львова, і закапелками власної пам’яті, як було незабутньо чути пісню-присвяту Володимиру Івасюку у чудовому виконанні Назарія Яремчука у залі луцького кінотеатру «Промінь»: «Скрипка грає, серце крає, наше літо догорає…» Хоча, якщо чесно, то скрипка мені не схожа на Скіфську бабу. Більше чомусь вона нагадує фігури італійських акторок Софі Лорен та Джини Лоллобриджити») і Алла Іхо з Ковеля («Я теж зверталася за допомогою до інтернету. Бо спочатку чомусь подумала, що то гітара, але ж у неї 6 струн…»).

А 150 гривень за найкращу історію — ​беззаперечно — ​дістануться Ользі Векерик із села Новий Двір Турійського району Волині, яка вже неодноразово ставала переможцем «Гарбуза із секретом». Ви зараз переконаєтесь, що її вікторія заслужена, хоча й розповідь подаємо скорочено!

До зустрічі! Нехай Геловін-Хеловін не налякає вас!

А про басолю чули?

«Львівські батяри — ​ціла наша родина» — ​цей рядок із пісні «Ми хлопці з Бандерштату» зазвучав у моїй голові, коли почала читати нове завдання від Грицька Гарбуза

Де ще ви знайдете так багато кнайп, затишних кав’ярень та ресторацій? Тілько во Львові! Щороку тут відбувається сила-силенна фестивалів, зокрема й Форум видавців. Тому для мене слова «Львів» і «блатняк» узагалі не поєднувані. Де ж особливо його зневажають…можливо, у філармонії? Ні, вона розташована на вулиці Петра Чайковського. Видатний композитор, проте звати його не Остап. Будинок органної та камерної музики на вулиці Степана Бандери теж не те. Вирішила цього загадкового пана пошукати в інтернеті. Першим натрапила на українського кобзаря Остапа Вересая. Згодом знайшла Остапа Нижанківського — ​священика, відомого композитора, диригента. Саме він автор колядок «Бог ся рождає», «У Вифлеємі тайна явилась велика» і «Во Вифлеємі нині новина».

На його честь названа одна з найвужчих у Львові вулиць. Те, що тут знаходиться Львівська національна музична академія ім. Миколи Лисенка, підтвердило мої здогадки: у «гарбузі» захований музичний інструмент. Чотири шнурки — ​струни. Палиця — ​смичок. Чотириструнні смичкові інструменти — контрабас, альт, віолончель та скрипка — мають однакову «жіночу» будову. Відрізняються тембром і розміром. Колір їх шкіри від світло-золотистого до коричневого. Рани, що «зіяють по обидва боки» — ​резонаторні отвори — ​ефи — ​за формою нагадують букву f. Слова «контрабас» і «альт» чоловічого роду. Отже Грицько Гарбуз заховав у свій «помаранчевий ящик» або скрипку, або віолончель. Чесно, трохи вагалась між цими двома інструментами. Однак, якщо схематично зобразити скульптуру Скіфської баби, то мені схожа саме на віолончель. Вона утричі більша. Ставлять її вертикально на підлогу, скрипку тримають у руках. Хоч скрипка — ​високий жіночий голос, віолончель — ​низький чоловічий, та меломани називають тембр останньої найбільш подібним до людського. Між іншим, у родині струнно-смичкових є й український народний інструмент, схожий на віолончель — ​басоля.

Тембр віолончелі найбільше схожий до людського голосу.

…Не могла збагнути, чому мешканці будинків поблизу Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка закривали вікна, коли чули крик «жінки»-віолончелі. Може, так не люблять класичну музику? Чи втомились від щоденних репетицій свої талановитих сусідів? Аж тут я прочитала про музичний прийом сol legno — ​удар тростиною смичка по струні. Виходить характерний сухий, украй моторошний звук. Особливо, якщо так грає не один музикант, а весь оркестр! Це наводить жах на слухачів аж до холодних мурашок по тілу. Не дивно, що користуються таким прийомом лише в особливих випадках. Наприклад, щоб передати стукіт кісток скелета, як у п’єсі «Танці смерті» Сен-Санса. Можливо, саме цей прийом і відточував у дворі музичної академії власник згуби?

Ольга ВЕКЕРИК