«Син героєм став…»

Цей конкурс було названо «Фото першої шпальти». Із кількох тисяч знімків, які надійшли з усіх регіонів України, було відібрано декілька сотень. А вже з них — ​десяток тих, які заслуговують на особливу увагу і почесне місце. І серед них — ​фото нашого колеги, і ми вітаємо його з таким успіхом. Акцент ювілейної виставки зроблено на захисниках України і тих подіях, які ось уже п’ятий рік тривають на Донбасі, а також на волонтерському русі. Окрема тема — ​фотознімки, присвячені кремлівському політв’язню — ​українському кінорежисеру Олегу Сенцову.

Головний редактор газети «День» Лариса Івшина говорила: «Журналісти питають мене, що транслює наша виставка. Найперше — ​солідарність. Я хочу, щоб у кожному домі, де не воюють, де немає жодних втрат, все одно були підключені до цих змін і відчували цю енергію солідарності. А інші — ​потребу тепла, добра, які теж випромінюють багато наших світлин…»

А ось слова Володимира Хандогія — ​посла України у Великобританії (2010 – 2014 роки): «Ми рідко маємо виставки такого масштабу, які розповідають про сучасну Україну. Звичайно, є певні ретроспекції, екскурси в історію, але мене особисто зацікавила сучасність, а вона в останні чотири роки відомо яка. І це подано не через вибухи, скажімо, а через людей, гуманістичні теми. По-друге, я помітив, що в газеті ці фото виглядають зовсім інакше, тут вони — ​як наживо. Тому виставка має перш за все художню та історичну цінність».

Господь опускається драбиною з хмарки і забирає від мене Сергія. Я кажу: «Та куди ви його?» У відповідь чую: «Буде в мене ангелом».

Таким, що передає події не через вибухи, а через людей, їхні переживання та емоції, і є знімок Олександра Дурманенка «40 днів». Нагадаємо, що на ньому ми бачимо батьків загиблого в АТО від снайперської кулі 26-річного Сергія Цепуха із села Видерта Камінь-Каширського району. Ми зустрічалися з Галиною Іванівною і Михайлом Івановичем у вересні цього року — ​якраз у ті дні, коли вирішувалася доля його душі у Царстві Небесному. Батьки вірять, що з їхніми молитвами ця доля буде прихильною до їхнього Сергія, який віддав життя за Україну. До цього схиляє і віщий сон, про який розповідала жінка:

— Колись, як Сергійко був ще маленький, мені наснилося таке: ніби я разом із синами йду дорогою до церкви. І справа від храму, над болотом, Господь опускається драбиною з хмарки і забирає від мене Сергія. Я кажу: «Та куди ви його?» У відповідь чую: «Буде в мене ангелом». Я подумала, що це ж добре — ​ангелом бути — ​і не перечила навіть». Ось таким ангелом залишиться назавжди Сергій у пам’яті рідних. А його рюкзак, привезений бойовими побратимами, став для них дорогою реліквією.