Кохану у зимову хуртовину ніс до лікаря на руках

То було перше самоспалення в новітній історії. Уже пізніше так протестували чех Ян Палах, латвійський єврей Ілля Ріпс, литовець Ромас Каланта, кримський татарин Муса Мамут та українець Олекса Гірник.

Василь ріс у патріотичному середовищі. Досить сказати, що його односельчанами були брати Дужі: секретар президії УГВР та редактор повстанського журналу «Перець» Микола Дужий, керівник драматичного гуртка, якого замордували у Львівській тюрмі, Іван Дужий та референт пропаганди Головного проводу ОУН Петро Дужий.

Не дивно, що наприкінці 1944 року Макух вступив в УПА, де служив у розвідці. Його не раз відзначало командування. 14 лютого 1946-го Василь був важко поранений у бою з прикордонниками і потрапив у полон. 19-літній хлопець отримав 10 років таборів.

Колись настане той час, коли Україна буде самостійною.

Покарання відбував у Дубровлазі. Там познайомився з Лідією Запарою. За її словами, не одразу звернув на дівчину увагу. Та потім вони закохалися одне в одного. Коли у Ліди почалося зараження крові, Василь у зимову завірюху ніс кохану на руках до лікаря. Вчасно надана допомога врятувала їй життя.

Після звільнення вони одружилися, у них народилися діти. Коли прийшов час іти їм до школи, батько наполіг на виборі закладу з українською мовою викладання. На зауваження дружини, що з дітей і так сміються та називають «бакланами», Василь заперечив: «Це все мине, Лідочко. Колись настане той час, коли Україна буде самостійною». Ліда працювала кухарем, а Василь – слюсарем. Одночасно він учився у вечірній школі. У вступі до університету йому відмовили.

Макух не надто приховував свої погляди на радянську владу. За його сім’єю було встановлено негласний нагляд.

Є версія, що напередодні чергової річниці більшовицького перевороту купка однодумців вирішила організувати протест. Та зрадник видав їх — і організаторів заарештували. Василь став діяти сам. Напередодні поїхав у рідне село на Львівщину, побачився з родиною. Зі Львова відправив кілька листів та листівки дружині з дітьми. А тоді вирушив у Київ.

Коли з під’їзду будинку №27 на Хрещатику вибіг палаючий чоловік, люди просто заніміли. І хоча напередодні свята вулиця кишіла міліціонерами та «товаришами в цивільному», вони не зуміли ані швидко загасити полум’я, ані відтиснути перехожих. За п’ять днів Василь помер, а його рідних ще довго пресувало КДБ, шукаючи націоналістичну організацію.

Цього року у Празі новий пішохідний міст через притоку Влтави назвали іменем Василя Макуха. Від цього моста починається Українська вулиця. А от унікальний музей Василя Макуха та Олекси Гірника «Смолоскип» у Донецьку навряд чи зберігся.

Тарас СТЕПАНЮК