«Ми зробили, що могли. Решта – ​прерогатива держави»

На перше місце — ​установи обласної комунальної власності

— В’ячеславе Володимировичу, чи розподіляєте ви у своїй діяльності питання на більш і менш важливі?

— Насамперед скажу, що завжди хочеться зробити більше, аніж робиш. Однак, зважаючи на ситуацію в державі, на можливості обласного бюджету, мусимо дотримуватися певних обмежень і визначати пріоритети. Є нагальне і те, що може почекати. Керуючись таким принципом, ведемо дискусію і всередині фракції, і з іншими депутатами. Буває й нелегко переконувати, адже кожен вважає, що його запити теж важливі. Але намагаємося виробити єдину думку, з якою виходимо на погоджувальну раду і на сесію.

— А пріоритети хто розставляє?

— Звісно, голова обласної ради Ігор Палиця, котрий зробив ставку на медицину, освіту. Як депутат з певним досвідом зазначу, що досі комунальні підприємства не мали такої великої підтримки, як тепер. Надзвичайно правильний крок — ​добудова й оснащення обласного перинатального центру. Практично нове дихання отримала обласна інфекційна лікарня, де тепер абсолютно інший рівень обслуговування, роботи персоналу загалом. Багато коштів спрямували на онкодиспансер. Адже й досі відгомін Чорнобиля позначається на здоров’ї людей. Завдяки тому, що хоспіс планують вивести у відділення обласної лікарні в Боголюби, звільниться велика площа для проведення хіміотерапії. На останній сесії виділили мільйон гривень на реабілітаційний центр, де проходитимуть оздоровлення важкохворі з проблемами опорно-рухової системи й атовці. Планується обладнати кабінет для психореабілітації.

Якість послуг у селі  слід наблизити  до міського рівня

— Депутати, які працюють у районах, зазначають, що не лише в обласному центрі, а й на місцях є чимало невирішених пекучих проблем. Їм теж треба допомогти?

— Аналізуємо запити з районів, дивимося, що можемо зробити. Якщо дорогу відремонтувати непросто, то заміна вікон, освітлення — ​нам під силу. В селах повинні функціонувати школи, медпункти, клуби — ​тоді можна буде вести мову про їхній розвиток. Якщо хочемо, щоб молодь там залишалася, мусимо робити все, аби якість послуг в селі наблизити до міських.

— Ви часто їздите по різних районах, зустрічаєтеся з селянами. Що людей турбує більше: ситуація в парламенті, уряді, позиція політиків чи якісь локальні господарські проблеми?

— І одне, і друге. Часто доводиться відповідати на непрості запитання: що з ціною на паливо, як сплачувати за газ, хто буде найкращим президентом. Бачимо, що уряд нас підвів до європейських цін на все, а зарплата залишається українською. І найгірше, що нема стабільності — ​єдино вироблених правил гри, що відлякує інвестора. Але зосереджуємося більше на тому, що в нашій компетенції. Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом» також бере активну участь у реа­лізації невеликих проектів, що стосуються забезпечення ФАПів глюкометрами, тонометрами, ліками першої необхідності, шкіл — ​спортивним інвентарем, комп’ютерною технікою. Це — ​той мінімум, який повинен бути в сільських школах, аби молодь не виїжджала в міста та за кордон. Наша мета — ​створити в області якнайбільше робочих місць, щоб наповнювати бюджет і рухати країну вперед.

— Незадовільне медичне обслуговування, дефіцит кадрів — ​це те, що найбільше болить громадянам. Як оцінюєте медичну реформу?

— Відомо, що українці давно не лікуються безкоштовно, як записано в Конституції. Але кожен повинен знати, який мінімум йому можуть надати безоплатно в медичному закладі. Судячи з того, що бачу в районах, реформа скоротила лікарські послуги в селі, не говорячи вже про їхню якість. Людина повинна на місці отримати першу допомогу. Коли цього нема — ​це трагедія для села. Тому до медичної, освітньої реформ треба підходити обережно, щоб не призвести до загибелі сіл.

— Створення ОТГ якраз покликано покращити життя сільських людей. Але сьогодні значна частина коштів витрачається на їх утримання. То на що можна розраховувати громадам?

— Рівень утримання різний. Децентралізація в нас до кінця не продумана. Те, що обіцяють зверху, не завжди доходить до низів. Водночас спостерігається, що об’єднання населених пунктів проводиться не завжди за чіткими правилами й в інтересах мешканців. Дехто хоче створити ОТГ під себе або своїх знайомих, щоб потім її очолити. Бачимо, що частина громад є мало- або повністю нежиттє­здатною. Одні утворилися з високим рівнем достатку і кажуть, що бідних до себе не беруть. Інші — ​навпаки. Держава мала би розпланувати, щоб багаті поділилися з біднішими, а цього нема. Більше того, сьогодні громадам через часті зміни в оподаткуванні наперед важко спланувати свій розвиток. Тому складається враження, що ця реформа більше проводиться для того, щоб зменшити адмінресурс і було легше управляти низами.

— Що буде з районами, які залишилися без населених пунктів, тому на грані розпаду?

— Коли запускалася адмінреформа, повинен був діяти алгоритм її проведення — ​потрібно було чітко прописати першу, другу і третю стадію. Спочатку — ​громади, потім — ​повіти. Якщо ми далі йдемо до укрупнення районів, то треба мати карту, щоб бачити картину. Тоді було б зрозуміло, яким чином мають функціонувати районні заклади типу музичної, художньої, спортивної шкіл тощо. Об’єднані райони прорахували б, що вони спроможні утримувати. А тепер навіть на апарат нема коштів, не кажучи про серйозні об’єкти. Тобто з самого початку закладені хибні механізми адміністративно-територіальної реформи. Вона відбувається хаотично — ​і це найбільш шкідливо, адже ми не знаємо, куди йдемо, яким шляхом, і не розуміємо, який її кінцевий результат. Думаю, нинішня влада в Україні цього теж не знає.

— Та гріш ціна всім реформам, якщо нема головної передумови для їхнього втілення в життя — ​нормальних доріг. Як кажуть, пришили ґудзики, та не пришили рукавів.

— Багато разів порушували на сесіях проблему прокладення та ремонту шляхів. У Нововолинську зробили госпітальний округ, а доїхати туди з деяких районів проблемно. Створили дорожній фонд, та поки що великого результату нема. Можемо пишатися, що завдяки митному експерименту вдалося прокласти траси Луцьк — ​Львів, Львів — ​Володимир-Волинський та інші. Але комусь у Києві шкода стало тих грошей, і добру справу згорнули. Якби держава була зацікавлена, ми могли б далі покращувати інфраструктуру. Тому в нас дуже дивна децентралізація. Завдання спускають униз, а гроші забирають наверх.

«Ця обласна рада заслуговує  на гарну оцінку»

— В’ячеславе Володимировичу, останнім часом доводилося чути абсолютно протилежні оцінювання нинішнього депутатського корпусу. Ваша думка?

— Ця рада — ​єдина, монолітна у своїй роботі. Депутати різні, але доповнюють один одного. Відчувається згуртованість і команда. Це, вважаю, заслуга голови обласної ради, який веде нас за собою. Ми реально показуємо децентралізацію в області: як приймаємо рішення, окреслюємо політику, завдяки якій спрямовуємо кошти на різні програми. Раніше ніколи не виділяли таких сум на потреби районів. Хтось критикує, що це депутати вибивають на свої округи. Та це не так. Адже чимало округів не мають своїх представників в облраді, однак коли люди звертаються по допомогу — ​йдемо назустріч. До речі, за кожним членом фракції «УКРОП» закріплений певний район. Ця обласна рада заслуговує на гарну оцінку ще й тому, що вона змогла кардинально змінити ситуацію, не ставши придатком виконавчої гілки влади. А найгіршою її, очевидно, називають ті, кому раніше вдавалося кулуарно вирішувати свої питання. В індивідуальному порядку підходили до голови ОДА й домовлялися про виділення якихось коштів. Зараз усе вирішується відкрито й колегіально. Окрім цього, нинішній депутатський склад вирізняється більшою дисциплінованістю та відповідальністю. Згадайте, як у попередньому скликанні сесія могла тривати п’ять пленарних засідань із дуже низькою явкою депутатів.

— Назвіть три найважливіші справи й найбільші помилки обласної ради.

— До позитиву відношу такі: монолітність, яка є в наших рядах, турбота й увага до комунальних підприємств, скрупульозна систематична робота серед виборців. А помилки? Вони були. По-перше, досить лояльно ставилися до тих керівників, які за довгі роки правління уявили себе не директорами, найманими громадою, а власниками комунальних підприємств. Потрібно запровадити уніфікований підхід до кожного з них залежно від спеціалізації. По-друге, не забезпечили початок роботи КП «Волиньприродресурс».

Наша мета — ​створити в області якнайбільше робочих місць, щоб наповнювати бюджет і рухати країну вперед.

Хоча, варто сказати, в жодній області в прагненні використати природні багатства на користь громади не пішли так далеко. Ми зробили все, що від нас залежало. Решта — ​прерогатива держави, яка поки що не бажає, аби природні багатства, що має область, працювали на її мешканців. Це можливе лише після зміни влади. Вірю, що навесні ми виберемо патріота, який по-справжньому піклуватиметься про людей і країну, а не про власну кишеню.

— Скільки триває робочий день у радника голови обласної ради?

— Він не лімітований, буває навіть 12–14 годин. Я приходжу, напевно, найраніше й закінчую пізно. Час до початку робочого дня використовую для планування, ознайомлення з документами.

— Чи всі свої кроки узгоджуєте з Ігорем Палицею?

— Спілкуємося ми щодня, а то й кілька разів на день. Маю спектр своїх повноважень, відповідно до яких приймаю рішення.

А глобальні напрями в роботі визначає голова облради. Від цієї позиції депутатський корпус відштовхується у своїй діяльності.

— Який висновок зробили за три роки напруженого ритму цієї каденції?

— Час минає швидко. Шкода лише, що мало вдається бути із сім’єю. Але коли стараєшся допомогти людям і є результат — ​то, безумовно, отримуєш задоволення. Воно в рази більше, якщо справи вирішуються спільно і поруч з тобою команда.