На небесних ліхтариках пишуть бажання або загадки.
І для романтики, і для бойового сигналу!
Гаряче повітря легше за холодне, а значить, воно піднімається вгору. Давні китайці знали про таке явище і використали його для створення літаючих ліхтариків (на фото)
Винахід приписують китайському стратегу ІІІ століття епохи Троєцарства Чжуге Кунміну (181–234 рр.), тому його ще називають ліхтарем Кунміна. Кажуть, противники були охоплені жахом, коли бачили політ винайдених Чжуге «палаючих куль» — їм здавалося, ніби божественна сила допомагає йому. Хоча деякі історики вважають, що перші ліхтарі використовувалися ще під час правління династії Східна Хань (25–220 рр. до н. е.).
Як пише «Вікіпедія», конструюється він із просмаленого рисового паперу, бамбукового каркасу, свічки або малого смолоскипа. З паперу виготовлять мішок, який кріплять до каркасу. Свічку розташовують під мішком і підпалюють. Вогонь нагріває повітря всередині паперового мішка, завдяки чому ця конструкція піднімається вгору, а після згасання падає на землю.
Суміш червоного кольору і золота в китайській культурі асоціюється зі щастям, фінансовим благополуччям, удачею.
Повітряні ліхтарі використовувалися китайцями та монголами як сигнальний засіб під час бойових дій. З XV століття вони служать прикрасами китайських, корейських та японських свят. На небесних ліхтариках пишуть бажання або загадки (такі-от «Літаючі гарбузи із секретом»!), після чого запускають у політ. Хоча в ряді східноазійських міст їхнє використання заборонено через небезпеку пожежі.
Традиційні китайські ліхтарі майже завжди червоні. Суміш такого кольору і золота в китайській культурі асоціюється зі щастям, фінансовим благополуччям, удачею. Недарма ж червоний — національний колір КНР.
