Після зцілення сліпого брата передала ікону в монастир
14 листопада 1597 року власниця міста Почаєва, вдова луцького судді Ганна Гойська заснувала там монастир
Зростала вона у релігійній родині на Волині. Її чоловік рано помер, і Ганна залишилася бездітною вдовою. Вона володіла Почаєвом та багатьма навколишніми селами. Сама ж жила в селі Орля (нині хутір Вірля біля села Великі Бережці Кременецького району Тернопільської області).
У 1559 році в замку Гойської гостював грецький митрополит Неофіт. Він подорожував Волинню з метою збору грошей на церковні потреби. Отримав пожертву і від хазяйки, а взамін подарував їй ікону Божої Матері, яка 38 років зберігалася в домашній каплиці. Слуги не раз доповідали пані, що помічають в ній дивне світло. Врешті Ганна сама пересвідчилася у цьому: сяяла ікона. До образа Богородиці почали приходити з молитвами — і почалися зцілення. Врешті до шляхтянки приїхав її сліпий брат і, помолившись, прозрів. Після того Ганна вирішила передати ікону в монастир. Мовляв, негоже тримати її в маєтку.
Ігуменом мав бути «вірний високому доброчесному життю, випробуваний морально, тихий, скромний, шанобливий, тверезий, не корисливий.
Відтак образ урочисто перенесли в Почаїв, де Гойська вирішила заснувати монастир. 14 листопада 1597 року вона записала на обитель 10 волок ріллі (понад 200 га) та 6 селянських родин, які мали обробляти цю землю, сінокоси й ліси. Щороку виділяла певну суму грошей та десяту частину свого збіжжя. Тобто, монастир отримав добру економічну базу.
Як фундаторка Гойська розпорядилася, аби в обителі постійно жили 8 монахів та два дяки. Ігуменом мав бути «вірний високому доброчесному життю, випробуваний морально, тихий, скромний, шанобливий, тверезий, не корисливий. Братією він повинен керувати з любов’ю і лагідністю». Таким був Іов Залізо, ігумен Дубенський. Дослідники вважають, що переведенню його в Почаїв посприяв князь Костянтин Острозький.
Після смерті Ганни спадок Гойських перейшов до її племінника Анджея Фірлея. Останній намагався відібрати майно у Почаєвського монастиря, чинив ченцям різні перепони. Так тривало 25 років. Ікону він забрав собі.
Ігумен звернувся до суду, і Коронний трибунал у Любліні постановив повернути святиню в монастир. Хто зна, як довго виконували б це рішення. Проте так трапилося, що дружина монастирського напасника Фірлея мала психічний розлад. Іов Залізо порадив шляхтичу повернути ікону в обитель, аби врятувати дружину, що той і зробив.
Тарас СТЕПАНЮК.
