Слуга народу? Ні. Маріонетка Коломойського

«Людський розум сьогодні піддається трьом головним впливам. Це гламур, дискурс і так звані новини. Коли людину довго годують рекламою, експертизою і подіями дня, у неї виникає бажання самій побути брендом, експертом і новиною» (Віктор Пелевін).

Я навмисне почав статтю з цитати Пелевіна. Метр вважає, що гламур без дискурсу не можливий, це суть — ​одне і те ж, тільки в різному прояві. Однак український політикум демонструє повне заперечення цієї формули.

Моя розповідь піде про Святослава Вакарчука та Володимира Зеленського.

Святослав Вакарчук

Прекрасний виконавець власних пісень і лідер рок-групи «Океан Ельзи».

Всього якихось 10 років тому Святослав, який беззастережно підтримав Помаранчеву революцію, заявив, що більше ніколи в житті не займеться великою політикою, а зосередить усі свої сили виключно на творчості.
Він не дуже любить згадувати про те, що в 2007–2008 роках був народним депутатом від провладної партії «Наша Україна», проте не підготував жодного законопроекту. Та й самі пленарні засідання Верховної Ради Вакарчук відвідував украй рідко, зареєструвавшись лише на 15 із 71. (Скільки разів він був справді присутній у залі, історія замовчує).

Здавалося б, людина реально оцінила свої можливості і вирішила зайнятися улюбленою справою. Але тут відомому виконавцю запропонував зустрітися дуже цікавий олігарх Віктор Пінчук, якого Святослав колись прямо звинувачував у шахрайському привласненні металургійного комбінату «Криворіжсталь».

Про що розмовляла в конспіративній обстановці — ​невідомо, але у лідера «Океану Ельзи» знову з’явилося бажання з головою зануритися в політику. І не важливо, що у нього зовсім відсутнє власне бачення виходу української економіки з кризи, поліпшення добробуту народу і звільнення захоплених агресором територій. Головне — ​робити розумне обличчя чесної людини і вимовляти розумні фрази, чому його прекрасно навчили американські політтехнологи за гроші того ж Пінчука.
«Він говорив слова, іноді навіть зв’язні. Але складалося враження, що його більше займало звучання окремих звуків у словах, а не їх зміст як слів або фраз».

Деякі джерела стверджують, що у Вакарчука спонсорує не тільки Віктор Пінчук, а й російський олігарх Михайло Фрідман, але наразі ці «закидання» бездоказові.

Поки що Святослав Вакарчук не дає ніяких відкритих заяв про свою участь у президентських перегонах, але посилено працює зі студентською аудиторією, обтічно натякаючи на те, що політична культура країни вимагає зміни.
Як зазначив незабутній дотепник UAнету Віталій Чепинога, якщо коротко викласти нинішнє політичне кредо Святослава Вакарчука, то вийде:

«Я б, звісно… Але ж, мабуть… Хто його зна… Чи воно якось, не той во. Вірогідно не дуже ясно… Потрібні зміни. Або ні. Не потребую, адже тому що маємо… Непросто то всьо… І нова якість іншості інакших качеств… Хто здєсь?»

Останній раз під такими гаслами Свирид Петрович Голохвастов ходив свататися…

Володимир Зеленський
Ще одним персонажем, який будує свою приховану політичну програму на візуальному образі, є відомий шоумен і керівник надзвичайно популярної студії «Квартал 95».

Про теплі взаємини Володимира Зеленського з опальним олігархом Ігорем Коломойським не знають тільки ті, кому в житті взагалі нічого нецікаво.

Саме Володимир зробив телеканал «1+1» найбільш популярним і прибутковим в Україні, а колишній губернатор Дніпропетровської області надав своєму улюбленцю практично необмежені можливості у створенні гумористичних програм і популярних телесеріалів.

Разом із Коломойським головний український комік виявляв в 2014 небувалий патріотизм і дуже допомагав бійцям АТО, за що йому величезне персональне спасибі. Але після того, як Ігор Валерійович потрапив в опалу до чинної влади і втратив надприбутковий Приватбанк, гумористичні номери «Кварталу 95» почали ставати все більш критичними. Збіг? Не думаю.

У політичній тусовці ніхто не сумнівається, що запущена в ЗМІ реклама Володимира Зеленського як потенційного кандидата в Президенти України ініційована саме Ігорем Коломойським, який прагне звести особисті рахунки з окремими політиками та … добре заробити. Як у політичному, так і у фінансовому сенсі.

І в процесі подання створюється враження, що ляльки танцюють самі по собі.

На відміну від трохи флегматичного Вакарчука Зеленський використовує свою яскраву харизму, як і його «господар», епатуючи публіку несподіваними рішеннями і діями.

Чого вартий тільки недавній флешмоб #Ідітьвсраку. Зеленський разом зі своїми друзями дуже активно посилали у відповідне місце депутата Олега Барну. Але змушений був згорнути захід після того, як йому натякнули, що туди ж слід було б послати й Ігоря Коломойського, який неодноразово демонстрував явну неповагу до виконуючих свою роботу журналістів.

Наступною спробою зіграти на своєму бренді став виступ «Вечірнього кварталу» від 27 жовтня, коли Володимир Зеленський і його артисти ніби жартівливо натякнули на його можливу участь у президентських перегонах. Досвідчений шоумен із добре помітною єхидною посмішкою до останнього заперечував подібні наміри, але, йдучи зі сцени, заявив: «Я йти в президенти не хо … тя подивимося». А далі думайте самі.

Найдивовижніше те, що після такого виступу президентські рейтинги Зеленського значно зросли. Відразу 4 соціологічні контори («Соціальний моніторинг», Україн­ський інститут соціальних досліджень ім. О. Яременка, Київський міжнародний інститут соціології та соціологічна групи «Рейтинг») пророкують йому вихід до другого туру. Хоча сам Зеленський не вимовив жодного слова про свою передвиборну програму і не ознайомив широку публіку ні з одним членом своєї команди.

Як так? Невже українці настільки деградували, що «клюють» на зовнішню оболонку без будь-якого внутрішнього змісту, плутаючи артистів із персонажами, яких вони грають на сцені? Або проплачені господарями Вакарчука і Зеленського соціологи штучно «надувають» рейтинги, освоюють кошти, що виділяються їм на ці цілі?

Гламурні проекти Вакарчук і Зеленський — ​це не про цю історію. Коли мером Рейк’явіка став комік Йон Ґнарр із «Кращої партії», він провів унікальні довготермінові реформи муніципального господарства, впровадив пряму демократію в управління містом, з нуля створив громадський транспорт. Але головне! Ґнарр був незалежним від місцевих і транснаціональних корпорацій. Його кампанія будувалася на глибоко філософських ідеях критики представницької демократії. Він не плутав свій сценічний образ із кандидатством у мери, хоча й експлуатував його.

Тому не розповідайте мені про непред’явлені ідеї або програми Зеленського і Вакарчука. Їх просто у них немає. Політтехнологи Пінчука і Коломойського тексти і тези ще не написали.

Краще давайте згадаємо слова однієї з пісень групи «Машина часу»:

«Ах, до чего порой обидно,
Что хозяина не видно,
Вверх и в темноту  уходит нить.
А куклы так ему послушны,
И мы верим простодушно
В то, что кукла может  говорить».

А щоб стало все ще більш зрозумілим, Андрій Макаревич додає, що коли ці гламурні персонажі виконають покладені на них обов’язки:

«…кукол снимут  с нитки длинной
И, засыпав нафталином,
В виде тряпок  сложат в сундуках».

А керувати країною поставлять інших підставних осіб, які також беззаперечно стануть виконувати доручення своїх вигодоодержувачів, наплювавши на інтереси простих українців.

Ось тут і збувається формула Віктора Пелевіна: гламур сам стане дискурсом і дасть нам по фейсу. Тому що інакше не можна, профітом не буде. 

Віталій КУЛИК, 
видання «Хвиля»