«Мій» валютник
Сергій НАУМУК,заступник головного редактора «Газети Волинь»
Колись на початку 1990-х я пішов у перукарню «Конвалія» — центровий заклад на проспекті Волі, де нині піцерія та салон краси. То був час, коли ціни мінялися ледь не щодня. Якось мій одногрупник Володя запитав в іншого — Юрія, скільки коштує стрижка, й позичив цю суму «до стипендії». Поки стригся, розговорився із симпатичною перукаркою. Слово за слово — і мова дійшла до цін. Отоді-то й з’ясувалося, що її послуги коштують рівно вдвічі дорожче, ніж Володя мав у кишені. «І що робитимемо?» — запитала вона. «Стрижіть наполовину!» — знайшовся що відповісти студент. Робити було нічого, дівчина з розумінням поставилася до ситуації і сторони розійшлися з миром
Однак настала й моя черга дати лад своїй голові. Навчений чужим досвідом, грошей взяв із запасом. Усівся в крісло. Поряд перукарка наводила красу імпозантному чоловікові з ідеально зачесаним догори волоссям (моя мрія студентських років, яка так і не втілилася в життя: після того, як одного разу чудова укладка за вечір почергово перетворилася на лев’ячу гриву, потім — на їжака, а тоді лягла буденною стріхою попри всі намагання товаришів мочити моє волосся чи терти його мокрим рушником, я відмовився від подальших спроб).
Отож, коли майстриня ледь не по волосині вирівняла його й без того шикарну зачіску, напарфумила і пройшлася гелем, озвучила ціну. Вочевидь, вона стала холодним душем для незнайомця. Але ж це був не студент, який міг собі дозволити зізнатися, що в кишені вітер гуляє. На вигляд чоловік належав до тих, що завжди при грошах. Зреагував на ситуацію дивно: ледь спохмурнів і почав видивлятися на себе в дзеркало. Потім ще прискіпливіше покрутив на всі боки головою. Попросив менше люстерко, яке піднесли так, щоб міг бачити потилицю. Щось десь йому не сподобалося. Перукарка почала нервуватися. Клієнт набачив нерівну лінію, хоча, повірте, його зачіска прикрасила б і кінозірку. Розгорілася відверта суперечка. Втрутилися колеги жінки. Але мужик не був налаштований на мирне врегулювання. Його претензії звелися до одного: постригли нерівно, тому платити не буду зовсім. Гримнув дверима і пішов.
— Козел! А я йому по волосині підбирала, гелем французьким уклала. Сказав би, що грошей нема при собі, то можна було і зрозуміти, а то «нерівно, нерівно», — ображена майстриня одразу второпала причину інциденту.
Випадок забувся б, якби за якийсь час я не помітив незнайомця серед валютників, що «працюють» у самісінькому центрі міста. Таки небідний чоловік, а тоді в «Конвалії», очевидно, теж не розрахував із купонами. Відтоді, коли проходжу центром, завжди кидаю оком на ЦУМ, а потім на квітковий ринок: чи є там «мій» валютник? Стоїть. Уже не з такою шикарною укладкою, з добрячою сивиною у волоссі (роки все-таки), обважнів. От і недавно, бачу, сидить на лавочці біля скверика. Як то йому буде, коли той скверик реконструюють?
