Щоб малюк не хвилювався
«Кількість батьків, які дійсно вважають, що їм потрібен посібник із виховання дітей, на жаль, усе меншає. Дорослі керуються інстинктами. Наведу приклад хваленого інстинкту. Одна мама йшла разом із хлопчиком, що «тільки вчора на світ народився», якому хотілося досліджувати чудовий світ навколо себе. Він зупинився біля вітрини і збирався постояти трохи біля неї. Напевно, мама піддалася інстинкту, коли сказала: «Якщо ти зараз же не підеш далі, я піду від тебе і більше ніколи не повернуся!» Думаю, якби вона прочитала хоч одну розумну книжку, то би знала: щоб виростити добре виховану дитину, потрібно стежити за тим, щоб малюк даремно не хвилювався…» — так писала Астрід Ліндгрен, славетна дитяча письменниця, яка народилася 100 років тому
Оксана КОВАЛЕНКО, мама
Я теж страшенно не люблю, коли діти хвилюються, страждають через батьківську необережність чи імпульсивність. Вони такі ніжні і довірливі, вони наснажують нас на Диво і Любов, а ми буваємо такими марнославними, вважаючи, що дорогі іграшки, гарний одяг і повний вітамінів шлунок — це супердосягнення. Виховання — такий невловимий процес, що відбувається навіть тоді, коли є геть невдалим. Ось батько купує в крамничці м’ясо (щойно забрав із садка двох дітей). Менший торкається пальчиком помідорчиків чері і чудується: «Тату, дивися, які ж вони маленькі!» Батько кидає оком і тут же б’є сина по руці: помідори ж бо по 100 грн за кілограм. Інстинкт… Татові ніколи вникати. Синові з повними сліз очима геть незрозуміло, що він зробив не так. Йому так боляче. Добре, якщо батько знайде можливість «компенсуватися»… Багато що робимо не так у вихованні через інший фокус уваги. Начебто народилися дорослими дядьками і тітками: начебто ніколи не качалися у листопадовому листі, забувши про новий одяг, начебто не хотіли йти бордюром, коли мама запізнювалася на роботу, начебто не намагалися підманути… У психології є така тактика — присісти і глянути на світ із висоти «дитячого польоту», згадати все. А ще є тактика обліку сказаного. Відзначати позитивне і критичне, адресоване дитині, — буквально рахувати, якого більше, — і додавати доброго. («Не криви спину, коли пишеш, як Кощій якийсь!» — «Гарні палички у тебе, тільки сядь рівніше, бо палички поки що гарніші за спинку!») Не треба мати великого досвіду, щоб знати, як впливає критика: взяти її до уваги дуже тяжко, якщо порада змінити щось інтонаційно жорстка й обрамлена неввічливо. Навпаки, хочеться ще й щось зробити всупереч маминим (татовим) словам. Якщо ж людина спочатку підкреслює те добре, що бачить, а потім додає щось на кшталт «мені б ще хотілося…» — це вже інакший стиль взаємодії.
Саме постійні «смикання» дитини додають їй зайвого хвилювання.
Саме постійні «смикання» дитини додають їй зайвого хвилювання. Звести їх до мінімуму — це гарний вихід. Коли бачимо, що малюк щось робить не те, але це не загрожує тяжкими наслідками, — не поспішаймо його направляти, бо йому потрібен отой власний досвід помилок. Велике завдання батьків — навчити обирати, приймати виважені рішення — дати синам і донькам можливості помилятися.
Маєте що додати чи заперечити, пишіть: [email protected] або ж на [email protected].
