Згадуючи Майдан…
Спогади про Революцію гідності і гіркі, бо були розстріли та смерті, і радісні та теплі, бо була перемога і та неймовірна атмосфера єднання, яку неможливо описати – тільки відчути
Острах був лише дорогою на київський Майдан. Автомобілі зупиняли, перевіряючи, чи нема шин, а у столиці палили машини на стоянках. Діяли тітушки. Навіть на ескалаторі в метро ми ще озирались по боках. Але, як тільки периметр Майдану залишився позаду, все стало іншим. Ніби потрапив не те що в іншу країну, а в іншу реальність. Їхав у найнебезпечніше на той час місце в Україні, але, потрапивши туди, почувався в абсолютній безпеці. Чомусь одразу з’являлась безумовна довіра до усіх цих людей, які самі знаходили собі потрібне заняття, і Майдан-мурашник функціонував, як швейцарський годинник. А випадковий майданівець, що опинився поруч, уже після кількох слів здавався ледь не другом дитинства. Як-от водій київського тролейбуса, який, запізнившись на останній поїзд метро, вирішив стояти на варті всю ніч, хоч наступного ранку треба було виходити в рейс.
А ще Майдан проявив те найкраще, що є в людині, що є в українській душі та характері. Він дав змогу це все розгледіти, і дав віру. А з неї все починається.
…Чергувати разом з іншими редакційними хлопцями ми вирішили вночі, коли людей меншало і була більша небезпека штурму. Через сильний січневий мороз час від часу ходили відігріватись у КМДА. Ось там десь о п’ятій ранку і з’явилась знову тривога. Молоді, навіть юні, хлопці тихо, щоб не розбудити тих, хто спав, записувались у Самооборону. Було зрозуміло, що вони не відступлять, що і Мордор теж просто так не здасться. Тоді намагалися гнати від себе думку про те, що цей український цвіт знову буде скошений, хотілось вірити, що вистачить розуму не допустити найгіршого...
Трагічний кінець протистояння із розстрілами Героїв побачив в інтернеті зранку на роботі. Неможливо було додивитись ці страшні кадри до кінця. Ніяк не вірилось у реальність того, що відбувалось. У горлі з’явився клубок, а на очах – сльози. Перші сльози. Потім їх буде ще немало…
Навіщо вона була, та Революція гідності, інколи запитують навіть родичі. Відповідаю: щоб ми були. Окровавлений Майдан вихопив Україну з диявольських рук імперії і дав їй шанс. Без нього ми мали б у кращому разі продану та розтерзану Малоросію біля ніг Кремля – без перспектив на цивілізацію і в задушливому «рускам мірє». А так – Україна є, і хоч тяжко, але спинається на ноги.
А ще Майдан проявив те найкраще, що є в людині, що є в українській душі та характері. Він дав змогу це все розгледіти, і дав віру. А з неї все починається.
