Блискавкозбирач
Коли вдома розмова переходить на підвищений тон, наш 2-літній малюк починає кричати. Трясе кулачками навсібіч і вигукує сердито окремі слова. Звісно, така його реакція швиденько охолоджує всіх членів сім’ї: його нерви — це святе і для дорослих, і для малих
Ще донедавна я була впевнена, що реакція дитини — це звичайнісіньке наслідування. Однак натрапила на відеолекції психотерапевта Світлани Ройз і почула про здатність малюків збирати емоції рідних. Певна річ, роблять це вони несвідомо. Саме тому малих порівнюють із блискавкозбирачами. Ройз розповіла один із випадків зі своєї практики: під час сімейної консультації дитина почала кричати, щоб бабуся йшла геть із кабінету, а на запитання психолога, хто цього дуже хотів, озвалася мама… Буває й таке, що маля може вдарити маму, відчуваючи тата, який щосили гамує в собі таке бажання. Думаю, і ви, наші шановні читачі, маєте спостереження, коли почуваєтеся розбурханими, а тут ще дитя додає добряче своїм вередуванням: насправді воно ловить емоційний бумеранг і кидає його назад… І щодо чужих малюк може утнути щось дуже неетичне, бо зчитав почуття батьків. Блискавкозбиральність дітей стосується не тільки «сімейних причин». Кордонів для тривожності нема. Можуть непокоїтися, коли бачать, як хмурніють тато і мама, переглядаючи, приміром, напад російських кораблів на українські.
Наші маленькі блискавкозбирачі переймають не лише агресію і тривогу, а й радість та очікування чогось дуже хорошого.
Що ж робити? Знання про здатність дітей бути блискавкозбирачами — уже півсправи. Далі слід проаналізувати, від кого взявся той негатив у малюків. «Розкладіть себе по поличках»: що принесли на душі з роботи чи зі спілкування з кимось, чому дратуєтеся і як себе опанувати. Маленькому варто чесно сказати: «Розумієш, мама така втомлена. Ось зараз трішки відпочину і роздобуду гарний настрій». (Де його віднайти, ви як спостережлива за собою особа очевидно знаєте! У поширених «наборах для настрою» є і краєвиди з вікна, і чашечка чаю, і шоколад, і обійми, і розмова з тим, хто вміє вас «підняти»). Так було і є, що бережливе ставлення до наших найдорожчих малюків передбачає бережливе ставлення до себе. Навпаки, неконтрольована агресія, коли хтось із рідних б’є дитину, ображає її, — це шлях назад. Та ж Світлана Ройз нагадує про здатність мозку вимикати всі системи розвитку, якщо людина відчуває небезпеку для життя: тоді дитина перестає навчатися і поглиблює один навик — як вижити.
Якщо ж удома багато тривог через події в державі, особливо коли тато — військовий, і малеча помітно «заведена», — говоріть із нею й обіймайте її. Ройз радить, не вникаючи у деталі, чітко й упевнено сказати, що хоч у країні є великі проблеми, у ній є і дуже хороші люди, які працюють над їх вирішенням, і що все буде добре. І ще важливі слова для дитини: «Мама і тато люблять тебе, сину (доню), як і раніше, дуже-дуже».
Добре, що наші маленькі блискавкозбирачі переймають не лише агресію і тривогу, а й радість та очікування чогось дуже хорошого. Маю надію, у нас, дорослих, вдаватиметься віддаровувати позитив.
Пишіть, якщо маєте що зауважити, на електронну пошту: [email protected] або ж [email protected].
Оксана КОВАЛЕНКО, мама.
