Cеляни 84 години безперервно читали Cвяте Письмо

Сусідній із Волинню Павлів Радехівського району Львівської області завжди славився цукровим заводом, що розміщений на його території. Але нещодавно до цієї візитки додалася ще одна — ​марафон безперервного читання Святого Письма. Він пройшов у Павлові восени з ініціативи місцевого греко­католицького священика Тараса Когута і зібрав понад 2000 слухачів та 346 читців Біблії

 

«Ми нервуємося, коли забуваємо мобільний телефон, але залишаємося абсолютно спокійними, не знаючи, де в хаті лежить Євангеліє»

Багато хто вважає Біблію священною книгою, однак регулярно її читають лише одиниці. Поштовхом до цього стає переважно якесь потрясіння — ​велике горе або велика радість. Після них людина, як правило, починає задумуватися, чому це відбулося, і зрештою приходить до розуміння, що є вища сила, яка керує світом та впливає на людську долю. Так вона згадує про існування Біблії, і коли відкриває цю чорну книгу із золотим тисненням, то не може надивуватися тому, що в ній написано. Бо знаходить там відповіді буквально на все — ​від сотворення світу і до його кінця, а головне — ​хто такий Ісус Христос і яку має місію.

На жаль, люди читають Біблію вкрай несистематично. Уривок із Євангелія раз на тиждень у неділю — ​максимум, що отримує сучасний українець, перевантажений різноманітною інформацією. Тому греко­католики села Павлів вирішили виправити становище і проштудіювати Біблію від початку до кінця. Для цього організували марафон безперервного читання Святого Письма. Хотіли, щоб у їхньому селі Слово Боже прозвучало публічно, повністю і, образно кажучи, на чотири сторони світу. У цьому їх підтримав священик Тарас Когут — ​енергійний та освічений душпастир, який навчався в Римі і прищепив вірянам інтерес до Божого Слова.

Для нас це лист любові Бога до його творіння — ​людини, а також своєрідна інструкція кожному, як треба підтримувати зв’язок із Творцем, щоб зрозуміти, у чому сенс твого життя і який Божий задум щодо нього.

На жаль, Павлів — ​село конфесійно поділене, тож не всі були в захваті від ідеї читати Біблію публічно. Дехто поставився до неї критично, мовляв, навіщо? Одним був не до вподоби сам намір озвучити Святе Письмо (що за нав’язування, читати чи ні — ​особиста справа кожного!), іншим — ​місце в центрі села (чому не в храмі?) Та, забігаючи наперед, скажу, що нарікання припинилися невдовзі після початку акції. Скептики на диво швидко заспокоїлися і навіть приєдналися до слухачів або й до читців Слова Божого, яких виявилося аж 346 осіб! Ці люди на чотири дні перервали звичний ритм свого життя, але, за їхніми словами, жодної хвилини про це не пошкодували.

— Метою марафону було нагадати християнам, що незалежно від конфесії для всіх важлива одна книга, яку ми називаємо святою, — ​розповідає отець Тарас Когут. — ​Для нас це лист любові Бога до його творіння — ​людини, а також своєрідна інструкція кожному, як треба підтримувати зв’язок із Творцем, щоб зрозуміти, у чому сенс твого життя і який Божий задум щодо нього. Крім того, хотілося нагадати про дуже важливу християнську практику щоденного читання Святого Письма. Люди нервують, коли забувають удома мобільний телефон, але, на жаль, залишаються абсолютно спокійними, не знаючи, де в їхній хаті знаходиться Біблія.

«Одна справа — ​слухати Біблію, друга — ​читати самому, третя — ​прочитане переписати»

Свій марафон павлівці згадують із гордістю та почуттям виконаного обов’язку. І це небезпідставно, адже акція варта Книги рекордів. Безперервне читання тривало 84 години — ​чотири дні і три безсонні ночі. За спостереженнями отця Тараса, слова Біблії в ті дні почуло близько 2000 людей. Наймолодшим читачем був 9­річний хлопчик, найстаршою — ​90­літня бабуся. Вона читала Слово Боже з особливим трепетом (до речі, без окулярів!), приходила навіть уночі. О цій порі Біблію позмінно читали 10–15 чоловік, кожен по 15 хвилин. Підстраховувала читців група волонтерів, які стежили за порядком і водночас ставали біля мікрофона, коли черга з якихось причин порушувалася.

Можна тільки дивуватися побожності жителів Павлова, їхньому бажанню свідчити про свою віру та господарському хисту. Готуючись до марафону, селяни продумали все — ​склали список читців, оформили місце для читання, провели озвучення, підготували чай, каву, печиво для присутніх. Не дивно, що акція пройшла злагоджено, атмосфера на ній була родинна, а результат — ​богоугодна справа, від якої усім стало гарно на душі.

Марафон завершився словами Апокаліпсиса, які прочитав отець Тарас. Після них Святе Письмо закрили і віднесли до церкви. Але на цьому біблійний рух у Павлові не закінчився. Бо далі його жителі вирішили Слово Боже … переписати. Вони міркували, що одна справа — ​слухати священні тексти, друга — ​читати самому, третя — ​прочитане переписати. І тепер щотижня від неділі до неділі то одна, то інша павлівська сім’я приймає в свій дім Святе Письмо та зошит, в який переписується текст. Вимог до «писарів» небагато, але вони строгі: писати акуратно, точно, без виправлень і текстових помилок. На якість звертається більша увага, ніж на кількість.

— І прочитана нами Біблія, і переписана стане для парафії духовною реліквією, — каже священик. — Ми зберігатимемо її трепетно, але не плануємо ставити за скло. Біблія існує для того, щоб її відкривати і читати. Звісно, вона стоятиме в церкві на видному місці, в ній можна буде побачити вкладиші із записами, що книга була переписана такою­то кількістю людей, з прізвищами тих, хто читав і хто переписував. Зошити, в які Святе Письмо перепишемо, будуть називатися томами, і шануватимуться як духовний здобуток парафії, пам’ять для наступних поколінь, щоб вони бачили і гордилися своїми предками, які колись зробили таку гарну справу.

 

 Поради отця Тараса КОГУТА

«Хочеш, щоби Бог діяв у твоєму житті, допомагав і підтримував — ​читай Біблію. Без неї це неможливо. Бо ми як тільки трапляється якесь нещастя — ​звертаємося до Бога, починаємо благати про допомогу. Дуже хочемо, аби Він почув нас, зрозумів нашу біду і допоміг. Але де є Бог, коли тобі добре? Читай кожного дня Святе Письмо — ​і Він буде з тобою і коли тобі добре, коли переживаєш якусь радість, прибуток, неймовірно хороші новини. І Він буде з тобою, коли тобі буде дуже боляче, дуже важко. Бо Він хоче постійно бути з тобою».

«Якщо хтось каже, що пробував читати Біблію, але нічого не розуміє, раджу все одно продовжувати читати. Коли мені було 13 років, я запитував у тата, чому треба на кожній літургії приймати Святе Причастя. А він казав: «Сину, я можу пояснити, тільки ти цього ще не зрозумієш. Просто роби це, а прийде час і тобі все відкриється». Так само зі Святим Письмом. Його треба читати незалежно від того, чи ти розумієш текст дуже добре, чи майже нічого не розумієш. Бо Слово Боже — ​досить тверда їжа. Але розчинником цієї їжі є віра. Дуже важливо читати Біблію, незважаючи ні на що. А прийде час — ​Господь почне діяти, і ти зрозумієш те, що раніше здавалося важким та заплутаним».