«Шкода, що не довели важливих справ до логічного кінця»

Галина Йовик, директор ЗОШ І — ​ІІ ступенів села Гішин Ковельського району:

— Як і попередні, 2018-й видався складним. Для мене найголовнішим було виконання запитів і звернень виборців. Як і мої колеги по фракції, старалася бути присутньою на всіх сесійних засіданнях. А перед кожним із них скрупульозно вивчала питання порядку денного, зважувала, як голосувати. Адже за мною — ​люди, котрі цікавляться, які рішення приймає обласна рада. Усі вони однаково важливі для них.

Затягування строків введення в експлуатацію такого стратегічного об’єкта,  як шахта, вимагає з кожним днем збільшення видатків.

Пригадую, як із керівником Ковельської філії ПрАТ «Волиньобленерго» з’ясовувала, чому в окремих населених пунктах напруга є надто низькою, селяни скаржилися, що ввечері нічого неможливо робити. Допоміг, за що люди дуже вдячні. Тішить, що врешті відремонтували одну з вулиць у селі Воля, де восени і навесні було проблемно проїхати. А що не вдалося? Вважаю, що в області слід розробити й відповідно профінансувати програму щодо дотримання законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки в навчальних закладах Волині. Переважно порушення виявляють через хронічне недофінансування, в результаті чого страждає навчально-виховний процес. Але найголовніше — ​на небезпеку наражаються наші діти. А цього ми не повинні допустити. Тому наступного року й далі лобіюватиму це питання, аби прийняли відповідну програму.

Андрій Турак, директор ПОСП імені Т. Шевченка села Угринів Горохівського району:

— До чого зводиться наша депутатська роль у сесійній залі? Правильно, в інтересах волинян, які нас обирали, приймати рішення, особливо ті, які стосуються розподілу коштів. Шкода, що їх недостатньо. Наша область — ​дотаційна. А надходження в бюджет від перевиконання планових показників зовсім невеликі. От і ламаємо списи на всіх засіданнях навколо одного: як поділити наявне так, щоб, як кажуть, і вовки були ситі, і вівці цілі. А це зробити складно. Отож, дуже шкода, що нам, попри великі потуги, не вдалося завершити розпочате, аби запрацювало комунальне підприємство «Волиньприродресурс», яке, за оцінками фахівців, і мало б додати до загального бюджетного пирога. Не можемо подолати перепони, щоб запрацював «Волиньторф». А це, як відомо, — ​альтернатива газу, який через високу ціну висмоктує всі соки в підприємств та організацій. Тобто ходимо по грошах — ​і неспроможні їх підняти. Та тут не вина депутатів облради — ​питання блокується на тому рівні, де ми не можемо вплинути. Радує, що завдяки митному експерименту та новоствореному дорожньому фонду вдалося підняти з руїн наші дороги. Правильний напрямок вибрано, але рухатися далі нам не дає змоги відсутність грошей. Добра програма щодо оновлення лікарських амбулаторій завдяки підтримці Світового банку. Але тут хотілось би бачити більшу активність громад і депутатів місцевих рад. Бо ніхто не буде підносити готове на гарному блюдечку з голубим бережком. Це треба робити самим. І активніше брати участь у конкурсі місцевих ініціатив.

 Василь Столяр, директор КП «Волинь-природресурс»:

— Мене найбільше турбує те, що на Волині прийнято чимало важливих програм, але вони через відсутність коштів не виконуються або виконуються частково. Серед них я як голова постійної комісії з питань екології та раціонального використання природних ресурсів виділив би ті, що стосуються безпечного навколишнього середовища. Парадокс: корисні копалини на Волині є, а добути їх, аби заробити для тієї ж екологічної безпеки гроші, не можемо. Взяти хоч би сміттєпереробні заводи, потреба в яких на Волині дуже гостра. Державних фінансів явно недостатньо. Нинішнього року змінили співвідношення в розподілі екологічного податку, в результаті чого в область надходить лише 35% від усієї його суми. Фактично це лише 4 млн гривень. Чи реально побудувати за такі кошти 5 сміттєпереробних комплексів, як записано в програмі? Інвестори, як відомо, до нас не поспішають. А місцеві громади теж зайняли пасивну позицію в цьому питанні: кладуть гроші на депозит, вичікують, не поспішаючи їх використовувати на благо людей.

Є небезпека того, що припинить діяльність підприємство «Волиньторф» у Маневичах. Шкода, що до цього доклав руки колишній керівник обласної виконавчої гілки влади. Я вважаю, що це ніщо інше, як державна зрада, бо шкодить всім волинянам. Тут, на жаль, більше спрацьовує не господарський, а політичний інтерес. А це ні до чого доброго не приведе.

 Анатолій Бусько, директор ТОВ «ДОФ АРБО», м. Камінь-Каширський:

— Я задоволений роком, що минає, бо вдалося виконати те, що запланував. По-перше, за рахунок коштів обласного, міського та районного бюджетів нарешті відремонтували об’їзну вулицю Ватутіна в Камені-Каширському, про яку безрезультатно говорили десятиріччями. По-друге, вдалося також завдяки коштам благодійного фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» реконструювати міський стадіон, збудований ще за Польщі.

Свою депутатську діяльність зосереджував ще на одному напрямку — ​особистому прийомі виборців. Моя громадська приймальня працює щодня, помічник вислухає кожного, занотує проблему, з якою звертається людина. Левова частка усіх питань — ​потреба в коштах на лікування. У році, що минає, матеріальна допомога з депутатського та мого особистого фонду становила понад 200 тис. гривень.

 

 

Алла Лісова, редактор відділу економіки «ГазетИ Волинь»:

— Моя депутатська діяльність усі роки нерозривно пов’язана з журналістською. Адже дуже часто люди звертаються за захистом своїх прав у редакцію газети, як в останню інстанцію. Коло питань — ​дуже широке: від неправильного нарахування комунальних платежів, сімейних конфліктів до незадовільного розслідування кримінальних злочинів, несправедливого звільнення з роботи, невиплати зарплат. Моє завдання — ​не пропіаритися зайвий раз із депутатської трибуни, тому й не дуже часто беру слово, а реально допомогти людині. Публічно озвучую на сесіях запити лише тоді, коли вкрай потрібна підтримка колег. Протягом року доводилося і це робити.

Спільними зусиллями вдалося отримати кошти з обласного бюджету й частково, в найбільш критичних місцях, демонтувати облицювальну плитку й зробити ремонт фасаду однієї з найбільших шкіл шахтарського міста — ​ЗОШ № 2.

 Місцеві громади зайняли пасивну позицію: кладуть гроші на депозит, вичікують, не поспішаючи їх використовувати на благо людей.

На прохання гірників та керівників профспілкових організацій порушувала питання щодо недопущення закриття діючого дев’ятого вугільного підприємства та гострої необхідності добудови шахти № 10. На сесії депутати підтримали звернення до керівників держави, профільного міністерства. На жаль, часто проблеми «низів» залишаються голосом волаючого в пустелі. Якщо шахта № 9, хай небагато, але й досі видає на-гора якісне вугілля, то ситуація на новобудові — ​близька до катастрофічної. 25 млн гривень, закладених у бюджеті 2019 — ​це ніщо порівняно з потребами на її завершення. А затягування строків введення в експлуатацію такого стратегічного об’єкта вимагає з кожним днем збільшення видатків. І що найгірше — ​кращі фахівці звільняються і їдуть за кордон. Як протидіяти цьому процесу — ​може сказати хіба що тільки прем’єр-міністр разом із народними депутатами.

Багато важливих для волинян питань, які стосуються діяльності суб’єктів ЗЕД (зовнішньоекономічної діяльності), конфлікту прибужан навколо розпайованих прикордонних земель, побудови нових терміналів тощо, вдалося розглянути й прийняти дієві рішення на комісії з питань міжнародного співробітництва, зовнішньоекономічних зв’язків та інвестицій, у якій працюю. Тішить те, що завдяки депутатському фонду вдалося допомогти більш як тридцяти нововолинцям придбати необхідні медикаменти, пролікуватися у спеціалізованих лікувальних закладах.

Роксолана ВИШНЕВИЧ.