За перемогу! І мирне небо!

   Ігор ГОРДІЙЧУК,
Герой України, генерал-майор, начальник Київського військового ліцею імені Івана Богуна 
(м. Київ):
— Мій тост — ​за нашу спільну віру в перемогу над російським агресором. У першу чергу хочу звернутися до захисників, котрі на фронті: не треба опускати рук і впадати у зневіру, ми йдемо важким, але правильним шляхом. Цю дорогу потрібно подолати й перемогти у війні, у нас немає іншого вибору. Також хочу запевнити, що вже підростає надійна зміна — ​наші ліцеїсти-богунівці, котрих виховуємо патріотами, з бійцівським характером.

   Тарас ГАПОНЮК,
лікар відділення торакальної хірургії Волинської обласної клінічної лікарні, капітан медичної служби, учасник бойових дій на Сході України (м. Луцьк):
— По-перше, я не люблю пафосу й ніколи не кажу, що «захищав нашу землю зі зброєю в руках». Швидше — ​зі скальпелем. Та й лопата на війні була для мене не менш «рідним» інструментом. Супроводжуєш колону, під час обстрілу — ​стріляєш, після нього — ​виносиш поранених, копаєш «сортувальну яму», щоб мати де надавати їм допомогу. Одне слово, нічого героїчного.

Я б підняв тост за те, щоб нікому ніколи не доводилося захищати свою землю зі зброєю в руках.

По-друге, не планую гучно святкувати День Збройних сил і проголошувати тости. Якщо матиму вихідний, вимкну телефон і буду відсипатися, бо у відділенні в нас дуже багато роботи. Даруйте, сьогодні я після нічного чергування, а кличуть до хворого. Тому нема часу вигадувати щось мудре. Як і більшість українців, я бажаю всім і собі переможного завершення війни й гідного мирного життя.

   Дмитро УРАЄВ,
учасник АТО, журналіст (м. Луцьк):
— Пригадую, три роки тому саме у ніч на 6 грудня ми з побратимами неподалік Донецька поверталися розвідувальною бронемашиною із завдання і застрягли у болоті. Якраз мороз вдарив… Викликали техніку на підмогу. Чекаємо і думаємо, чи встигнемо до світанку? А спостережні пости ворога ну зовсім близько! Почало розвиднятися, абсолютна тиша — ​і тут чуємо по рації бадьоре вітання нашого командира із Днем Збройних сил України! Ми тільки перезирнулися. Врятував тоді густий туман… Це лише один епізод із моїх спогадів... А тост я би сказав такий: не втрачати надії, не мати сумнівів, знати, що наша справа свята, і перемога обов’язково буде.

   Євген НЕДИЩУК,
голова Поромівської ОТГ Іваничівського району, колишній боєць полку «Азов» 
(м. Нововолинськ):
— Мій тост був би такий: щоб ті бійці, котрі зараз захищають нашу землю, повернулися живими й неушкодженими додому, де їх дуже чекають. На п’ятому році цієї неоголошеної війни іншим він не може бути. Як один із тих, хто першим пішов на східні терена України відстоювати незалежність, скажу: ми ніколи не думали, що в 2018-му можемо повернутися до стану початку збройного конфлікту. Стоїмо на тих же рубежах, гинуть наші хлопці… Тимчасово окуповані території й далі підконтрольні ворогу, анексований Крим не повернуто… Напевно, якби знали тоді, що так буде, наші дії були би іншими, більш радикальними. І не певен, чи дослухалися б до наказів типу «не йдіть вперед», «треба домовлятися» тощо. Не виключаю, що людські втрати були б більшими, однак мали би кращий результат.

   Микола ТИШИК,
герой-танкіст, учасник боїв за Савур-Могилу, удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня (м. Луцьк):
— Найперший тост, звичайно, — ​за мирне небо над головою. Щоб сини і дочки, яких чекають з війни батьки, вернулися додому живими й здоровими. Хотілося б згадати тих хлопців, яких, на жаль, нема уже з нами, пом’янути їх. Думаю, висловлю думку і тих, хто воював, воює, і тих, хто чекав і дочекався рідних людей чи втратив їх, коли скажу таке побажання: щоб майбутнє покоління ніколи не бачило того горя, яке нам довелося пережити.

   Майя МОСКВИЧ,
ветеран АТО, золота призерка Ігор нескорених 
(м. Київ):
— Насамперед зауважу, що я не вживаю алкоголю й іншим не раджу. Але якщо вже говорити про тост зі склянкою соку в руках, то моє побажання таке: щоб ми зрештою перемогли! І не лише у цій війні. Зичу перемог кожному в їхніх найменших справах, бо з них народжується все велике. Важливо, щоб ми вміли здолати в собі усе дріб’язкове і насолоджуватися цим. Ці мої побажання, звичайно, і тим, хто сьогодні на передовій.

   В’ячеслав ХІЛЬЧИШИН,
доброволець батальйону «Айдар» (м. Сарни Рівненської області):
— Мій тост — ​за єдину неподільну Україну, на захист якої ми стали у 2014-му. Саме російська агресія показала, що головні патріоти — ​звичайні громадяни, котрі без роздумів перші пішли добровольцями воювати і вмирати за свою державу. Ці люди не говорили пафосних фальшивих слів про любов до Батьківщини, а взяли зброю й рушили на Схід. Тому мій тост — ​за справжніх героїв, не лицемірів у вишиванках, а людей, у яких любов до України в серці.

   Василь КОРЕЦЬ,
фахівець з реклами і туризму Національного природного парку «Прип’ять –Стохід», служив у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді  (смт Любешів):
— Я не вживаю алкоголю, але без­алкогольний тост підняв би. У першу чергу — ​за перемогу. Бо мир на будь-яких умовах нам не підходить. У другу — ​за здоров’я, щоб кулі минали. І насамкінець — ​за матеріальне забезпечення (бо нині це важливо). Аби військові мали й амуніцію, і спорядження, і добру зарплату. Щоб думали не про те, як там вдома у близьких із фінансами, а про справу.

   Володимир ЧЕРЧИК,
секретар Маневицької селищної ради 
(смт Маневичі):
— Насамперед бажаю миру. Ще хотілось би, щоб наші Збройні сили були сильними, боєздатними, але не воювали. Щоб інші держави знали, що в Україні достатньо спроможна армія, аби себе захистити. І за це поважали та боялися зазіхнути на нашу територіальну цілісність. Щоб рідні не проливали сліз і нам не доводилося читати статистику про загиблих та поранених, щоб не було війни. Буквально на днях дізнався страшну звістку про те, що зупинилося серце Діми Ольшевського, ми разом з ним служили…
Війна на Сході триває, спостерігаємо протистояння в Азовському морі, до того ж ми тут воюємо між собою. Хотілось би, щоб справи вирішувалися чесно та справедливо і між людьми не було внутрішньої війни.

   Ігор ЛАПІН,
народний депутат України, доброволець батальйону «Айдар» (м. Луцьк):
— Не п’ю. У військових є третій тост, який звучить так: «Помовчимо». Тоді мовчки п’ють за упокій душ побратимів, які загинули. Тому не хотів би говорити ніяких тостів 6 грудня, але якби довелося зібратися, то помовчав би у пам’ять про полеглих.

 

 

   Михайло ХАРКІВ,
учасник АТО (с. Скригове Горохівського району):
— «За мир!» — ​це головний тост, який хотілось би виголосити. Найважливіше — ​щоб війни більше ніхто не бачив. Для мене День Збройних сил України тісно пов’язаний із Міжнародним днем волонтера — ​5 грудня, бо якби не допомога свідомих громадян, то, можливо, й армії у нас такої не було б. Люди, які везли на фронт тоннами провізію, одяг, медикаменти, зробили не менше для війська, ніж ті, що сиділи в окопах.

   Тарас ЛІТКОВЕЦЬ,
політолог, учасник АТО (м. Луцьк):
— Я б підняв тост за те, щоб нікому ніколи не доводилося захищати свою землю зі зброєю в руках. Для мене важливіша дата — ​День захисника України, 14 жовтня. Втім, 6 грудня — ​День Збройних сил України — ​також свято. Нарешті ми маємо свою армію, держава повернулася до неї обличчям, і хоча рухаємося повільно, але на правильному шляху.

 

 

   Василь ШЕНДРИК,
вихователь Липлянської спецшколи-інтернату, учасник бойових дій в Афганістані та в зоні АТО, командир взводу «Волинь 1 БТрО» (с. Жидичин Ківерцівського району):
— Хочеться дочекатися миру. Щоб наші батьки, дружини та діти не проливали сліз. І щоб усі хлопці живими повернулися до своїх рідних.

 

 

   Віктор МИХАЛЬЧУК,
захисник Донецького аеропорту (с. Залісоче Ківерцівського району):
— Найперше — ​здоров’я кожному, хто воював і воює, і з Божою допомогою закінчити війну, повернутися додому. Там (на війні. — ​Ред.) найбільше хочеться побачити своїх діточок. То я цього хлопцям бажаю. Нам, тим, хто лишився живим, перетерпіти всі болячки. А владі — ​побороти корупцію, не заробляти на війні, а правильно командувати, щоб швидше настав мир. На війну легко все списати: і погану економіку, і несправну техніку, але не треба списувати людей. Усім нам — ​терпеливості і перемоги.

Бліц провели 
Алла ЛІСОВА, Галина СВІТЛІКОВСЬКА, Катерина ЗУБЧУК, Сергій НАУМУК, Кость ГАРБАРЧУК, Олег КРИШТОФ, Олександр ДУРМАНЕНКО, Лариса ЗАНЮК, Людмила ВЛАСЮК, Оксана КОВАЛЕНКО.