Оксана Забужко: «Лариса Косач — це наша козирна карта».
«Господи, як я оцю 200-гривневу купюру ненавиджу — з юною Лесею Українкою…»
У Міжнародному літературному фестивалі «Фронтера», який відбувся у Луцьку, взяла участь наша землячка, письменниця-інтелектуалка, харизматична Оксана Забужко. Її годинна розмова у Палаці культури, як завжди, була цікава, з дотепними та влучними характеристиками історичних подій та політичних діячів
— Я не могла не скористатися запрошенням, щоб укотре відвідати своє найулюбленіше місто в Україні, до якого в мене є дитячий сантимент, — після цієї фрази в залі пролунали оплески, й пані Оксана продовжила: — Я зрозуміла, що лучани люблять, коли я повертаюся сюди. Я рада кожній оказії, намагаюся знайти годинку, щоби походити дорогими серцю місцями. Досить часто останнім часом тут буваю…
Якраз минуло десять років, як вийшла моя книга «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій». Для мене це була спроба відшукати, відновити обличчя старих традиційних еліт. Іншими словами, української аристократії, провідної верстви, яка брала на себе відповідальність за долю своєї спільноти.
Лариса Косач — людина абсолютно європейської свідомості.
У нинішній Україні на слово «еліти» треба накласти мораторій років на десять. Адже в нас так називають тих, кому вчасно вдалося сісти на радянські грошові потоки і хто живе у форматі «вкрав і втік».
Я зустрічаю раз у раз людей, у яких є це почуття відповідальності, але їх немає згрупованих, так би мовити, в якомусь одному класі, наприклад політичному. Чи, навіть страшно сказати, медіальному, освітньому, тобто воно індивідуально розпорошене.
Розповідаючи про нове видання своєї книги про Лесю Українку, Оксана Забужко зазначила:
— Мені належало пройтися за Ларисою Петрівною Косач, однією з найблискучіших європейських письменниць XX століття, яка значно випередила свою добу в темах, проблематиці, яка бачила ось ту передвоєнну епоху, що називається в Європі Belle Epoque (прекрасна епоха), від 1871 по 1913 рік включно. Європа перед Першою світовою. Ці дати — це якраз роки життя Лесі Українки. Вона, по суті, і є наша Belle Epoque. Вона є наше європейське представництво. Лариса Косач — людина абсолютно європейської свідомості. Вона в Європі проводила більше часу, аніж в Росії, з її домашнім вихованням на європейській культурі, на європейській традиції і десятьма мовами, якими вільно володіла. Ідучи за її дорожньою мапою, я спробувала прочитати-перепрочитати певні речі, і, зрозуміло, це мене поставило в ситуацію досить напруженого діалогу з існуючими інтерпретаціями дівчинки у вінку.
Господи, як я оцю 200-гривневу купюру ненавиджу, і, перепрошую, цього Табачника, який фотографію дівчинки-підлітка у постановочній вишиванці розмістив на 200-гривневій купюрі. Холєра ясна, та доки ж це триватиме?! Та доки ж ці волинські ліси та доки ж ця «Лісова пісня»? Вибачте, кохані лучани, але ж не можна зводити одну з найблискучіших європейських авторок XX століття, людину, яка написала «Касандру» і «Камінного господаря», до якоїсь, прости Господи, Снігуроньки а-ля Островського. Це наша козирна карта, це наша дама, яку ми маємо демонструвати на цілий світ, показуючи, що ми завжди були європейською нацією.
