Волинь має пишатися таким мислителем
13 грудня 1927 року (батько записав 1928-го) в селі Сільце нині Горохівського району народився Євген Сверстюк (на фото), український громадський діяч, доктор філософії, дисидент
Як тільки його не називали: титан українського духу, совість нації, мислитель. І всі формулювання правильні. Бо Євген Олександрович міг напрочуд точно дати визначення тому чи іншому суспільному явищу, бо дивився глибше, ніж інші.
А ще — попри все не згинався перед владою. Не лише перед совєтами (чотири звільнення за політичними мотивами, відсидів сім років у таборах, п’ять на спецпоселенні, працював столяром, будучи кандидатом наук), але й перед українською. Чесно, сміливо і без перебільшень говорив про найвищих посадовців держави. Тому вельми корисно почитати його старі інтерв’ю.
«У нас духовність — часто ялове поняття, що прикладається до явищ, причетних і непричетних до культури. І все це називається духовністю: і політика, і еротика, і танці, і графоманство. Так багато духовності, що фактично ядра і глибини цього поняття немає. Я за те, щоби це поняття обережно вживати і простежувати, чи має воно спільне з тим всетворящим і всезапліднюючим Духом — чи воно просто спекуляція словом», — сказав пан Євген для газети «День» у 1999 році.
У нас є дуже багато людей, котрі граються в націоналізм.
«Коли я копнувся тієї теми у віках, то мені захотілося почати від Сократа. Мені здається, що це класичний образ дисидента. Перше. Дисидент — це передусім виразна позиція, виразна концепція, виразне бачення свого середовища і світу. Друге. Дисидент — це не той, хто шепчеться на кухні, включивши кран, щоб не підслухали, а той, хто говорить те, що думає, і говорить послідовно в міру доцільності, акцентовано чи тихо, чи частково, чи фрагментарно, але говорить одверто. І що надзвичайно важливо, коли він обстоює свої позиції і ціною власного життя» — такі слова промовив Євген Сверстюк на лекції у Києві в рамках проекту «Публічні лекції «Політ.UA»
«У нас є дуже багато людей, котрі граються в націоналізм, використовують націоналістичну риторику, але насправді жодною мірою своїм життям не підтверджують того. Тому, на мою думку, про них не можна говорити серйозно. З одного боку, ці люди кон’юнктурні. З другого — скандальні. Типу «Свободи», — це вже для УНІАН у 2010–му.
«Особа, котра співпрацює зі спецслужбами, священиком не є — вона просто грає роль священика. Головна проблема інша — чимало священиків не в згоді із сумлінням. У них нема ладу і Божого Закону в душі. Це нещасні люди. І таких, мабуть, багато», — слова для ЗІКу у 2012 році актуальні й нині.
Спокійної мудрості Сверстюка ніколи не буває забагато. Таких людей завжди не вистачатиме.
Тарас СТЕПАНЮК.
