Українська залізниця як дзеркало національної ментальності

Алла ЛІСОВА, редактор відділу економіки  «Газети Волинь»

Про швидкісний суперекспрес із Києва до аеропорту «Бориспіль», який зламався наступного дня після запуску, не говорить хіба що патологічно лінивий. Це диво техніки мало стати черговим досягненням Укрзалізниці, бо ж запускали його помпезно в останній листопадовий день найвищі державні посадовці. Але суперекспрес, який милував зір яскравою синьо-білою, з вкрапленням жовтинки, фарбою, зупинився в дорозі, не доїхавши 5 кілометрів до летовища… І не один кум, плюнувши на Укрзалізницю, покладаючись на власні сили, місив бориспільські сніги, обливаючись потом, щоб устигнути на свій рейс. А ще через три дні новий потяг знову вийшов із ладу і його в депо…просто затягнули на буксирі.

Та чому, власне, дивуватись, на що нарікати? У нас ​все, як завжди. Співзасновник організації «Громадський контроль» Укрзалізниці Віктор Гаврона «розкрив секрет»: перед запуском підготовку експресу зробили в об’ємі номінального зносу замість того, щоб визначити фактичний, і відповідно до нього ремонтувати. І додаткові «квіточки» — ​кілька електричок до того, як стати «повітряними експресами», «два роки гнили під парканом». Тобто, знайшли, підрихтували, файно помалювали… То вже не треба було тої показухи при запуску…

Наша рідна Укрзалізниця, чесно признаюся, мене не раз лякала своїми прихованими несподіванками. Починаючи з дитячих літ і аж дотепер. Майже щоразу, коли доводиться користуватися цим транспортом, не перестаю дивуватися тому, як «покращується» обслуговування пасажирів.

Одного разу з чоловіком провідували бабусю, яка проживала в невеличкому селі Володимир-Волинського району. А що автобусне сполучення з райцентром було нікудишнє, поверталися додому ковельським поїздом. На станцію Бубнів нас проводжала тітка. Я отетеріла, коли побачила там жінок із невеличкими табуретками. Для чого? «Зараз побачиш», — ​відповіла родичка. Коли потяг зупинився, моє серце мало не стало: з так званого перону без отого стільчика влізти у вагон було просто неможливо! Добре, що я була з чоловіком — ​він мене якось туди висадив, а потів і сам підтягнувся.

З черговим сюрпризом зіткнулася на вокзалі у Шепетівці Хмельницької області, куди приїхала до родини. Було це пізньої осені. У гості відправилася у туфлях на високих підборах. На третій день гостювання випав глибокий сніг. На вокзалі ми очікували на поїзд до Львова, мали квитки в 19-й вагон. Оголосили: нумерація вагонів з голови, ну, ми і побрели в лівий кінець вокзалу, а сніг ще не встигли розчистити. І тут, уявляєте, підходить потяг, і 19-го вагона… нема! Що ж робити? Я в паніці відшукала на пероні чергового. У розпачі кричу: «Де 19-й вагон?!» А він так незворушно-спокійно відповідає: «Та причепилм перед першим…» Ах, мамо рідна, як же ж я по тому снігу на тих височенних підборах бігла…І таких приколів було немало…

Я вже не кажу про вологу сіру постіль, вікна, що не відчиняються, або не щільно зачиняються, псячу холодригу чи навпаки, неймовірну задуху (бо ж кондиціонерів нема!), про обпльовані немиті смердючі туалети, як і сумнівно чисті склянки на чай, псевдокаву і дорожезну воду чи печиво… Бо ж кошти Укрзалізниці легко витікають по добре змащених рейках… І побороти тут корупцію ще важче, ніж в іншій галузі.

Пригадуєте, два роки тому, влітку 2016-го, українську залізничну монополію очолив відважний поляк Войцех Бальчун. Рокер, який до того ж п’ять років керував найбільшим у Польщі та країнах ЄС логістичним вантажним залізничним оператором і вивів його з безнадійного стану, погодився стати топ-менеджером і рятувати Укрзалізницю. Після року роботи на цій посаді в українських ЗМІ проскакували різні цифри, буцім поляку таки вдалося зліквідувати мільярдні збитки підприємства і навіть досягти прибутку. Але його «екстремальна місія», як сам Бальчун назвав своє перебування на посаді керівника відомства, завершилася великим пшиком. В одному з останніх інтерв’ю влітку минулого року найголовнішим особистим досягненням назвав те, що вирвався звідти і живим повернувся додому.

… Усі — ​в очікуванні свята. Щиро співчуваю тим, хто поспішатиме до рідних чи друзів на гостину за посередництвом нашої рідної Укрзалізниці, яка в будь- який момент може піднести вам «сюрприз».