Я один такий, якого ощасливила… зрада дружини?

«Одружився я з великої любові. Вона — ​красива, струнка брюнетка, яка одразу «вбила мене наповал». Домагався її довго, всіляко намагаючись завоювати, та вона була холодна і недоступна — ​шанувальників довкола море, куди їй поспішати. І мене це ще більше розохочувало: буде моя — ​і крапка. І ось щаслива мить — ​вона моя дружина. Але чи знав я, що буквально через 7 років буду радіти тому, що вона мені зраджує?

Далі розпочалося сімейне життя — ​моя дружина красувалася всюди, куди ми доволі часто виходили. Я — ​для того, щоб світ побачив, яку жінку відхопив, вона — ​щоб «вигуляти» чергову сукню, сумочку і зачіску. Правду кажуть, що любов сліпа — ​я захоплювався тим, як вона годинами намащувала себе всякими кремами, фарбувала нігті, міряла панчішки і бігла до мене з новою парою взуття. «Пахав» як проклятий і був неймовірно щасливий, що можу дати своїй коханій можливість причепуритися, вийти на люди, відпочити. Був гордий від того, що чоловіки дивляться услід нам, жадібно оглядаючи її з ніг до голови. Я пишався, коли на черговій вечірці подруги пищали від її нової сукні, а їхні половинки кидали фрази типу: «На такій жінці й мішок буде виглядати прекрасно!»

Та й удома як господиня вона була непоганою — ​чистота і завжди приготовлена їжа. Хоча й спочатку побоювався, коли друг сказав, що «красуні не мають часу ні на що, крім себе». Правда (це я почав помічати значно пізніше) — ​страви були одноманітні, інтер’єр — чистий, але якийсь нудний, секс такий самий — ​я намагався, мої старання приймали, раділа вона лише після нових покупок та поїздок. Мене слухала, постійно пиляючи нігті або роблячи маску, мовляв, «я ось присутня, скажи за це спасибі, а ти говори–говори». Усе спілкування зводилося до купівлі шмоток і розваг.

Був гордий від того, що чоловіки дивляться услід нам, жадібно оглядаючи мою кохану з ніг до голови. Пишався, коли подруги пищали від її нової сукні, а їхні половинки кидали фрази типу: «На такій жінці й мішок буде виглядати прекрасно!»

Через 5 років спільного життя мене жахливо дратували подруги, які волали від захоплення, і їхні скривджені чоловіки, мужики на вулицях, які обертаються — ​моє життя перетворилося на нескінченну череду — ​зароби, віддай, захоплюйся (зачіскою, сукнею, трусами і т. д.), їж, що дали, і можеш бути вільний. Важко описати весь цей клубок роздратувань, що склався, здавалося б, із дрібниць. Жив поруч із дуже красивою, але холодною жінкою. Десь глибоко в душі розумів, що її холодність від краси не залежить, але саме вона мене найбільше й злила — ​я бачив, як свердлять її очима, і розумів, що вона «пустушка» в красивій обгортці — ​було шкода навколишніх, які заздрили, не знаючи, як є насправді …

Одного разу трапилося усе, як в анекдоті — ​у мене зірвалося відрядження, у напарника померла мама, він рвонув додому, я — ​до себе, перевдягнутися, залишити валізу і мчати до нього на допомогу. Залетівши в квартиру, застав там картину — ​вона і якийсь товстий мужик перекидалися на нашому ліжку. Не повірите, спочатку в мені все закипіло, але буквально за хвилину від п’ят пішла хвиля полегшення, поки нарешті не переросла в посмішку. Тут вони мене й помітили. Поки стрибали, плутаючись у простирадлах, я кинув сумку, поміняв костюм і помчав до напарника — ​ловлячи себе дорогою на думці, що, згадуючи про горе друга, — ​сумую, а згадуючи «танці» на своєму ліжку — ​радію.

Два дні пробув із товаришем, вирішуючи питання похорону і просто підтримуючи його. Два дні дружина не дзвонила ні мені, ні я — ​їй. Потім приїхав додому, а вона, ніби нічого не сталося (мабуть, обрала таку тактику), пиляла нігті.

Витягнув валізу, мовчки почав збирати її речі. Були істерика, сльози, благання, прохання про прощення — ​поки вона «танцювала» навколо мене, я методично закидав усе, що потрапляло під руку, у сумку.

Не буду розповідати про суди, про всяку гидоту, скажу лиш одне — ​потім я зустрів жінку. Звичайну, на яку ніхто особливо не оглядається і не пищить від захвату, але я ніколи не думав, що в будинку може пахнути не лише духами, а й пирогами, що у мене будуть питати, чого я хочу на вечерю, що мене будуть вислуховувати, радити і підказувати, що мені будуть віддавати, а не віддаватися, і з обожнюванням заглядати в очі, а не чекати обожнювання. Для всіх зрада — ​горе, а я згадую той день як один із найщасливіших у моєму житті.

Ніякої особливої моралі немає в цьому оповіданні, окрім того, що не все те золото, яке блищить. Дурень був, що сам усе не розірвав, але щасливий, що доля допомогла…»

Джерело: fishki.net