Валерій Панасюк: «Отакі у мене класні «першачки»!
Ця поліська школа заткне за пояс і столичні!
Коли після відрядження у Судче Любешівського району я розповів доньцічетвертокласниці, що був у сільській одинадцятирічці, де постійно є вільний доступ до інтернету, вона випалила: «Я хочу вчитись у такій!» Але вайфай — далеко не все, чим може здивувати вчительський колектив цього середнього навчального закладу та його директор Валерій Сергійович Панасюк
Інтернет вам у поміч
Та розпочну таки з вільного інтернету. Наш візит був несподіванкою і для директора, і для педагогів. Спочатку навідались до першокласників. На уроці праці діти саме щось захопливо творили своїми руками, поглядаючи на екран телевізора, де можна було побачити технологію роботи.
Вивіска школи помітна здалеку.
— Картинку я завантажила на екран просто із «Фейсбука», — по-діловому пояснила вчителька Тетяна Миколаївна Лавренюк. — Це зайняло лічені секунди. Інтернет використовую практично на кожному уроці, щоправда, не більше десяти хвилин. Без нього тепер як без рук.
Проект із озеленення території.
На дошці висіли аркуші паперу, де великими красивими кольоровими буквами було надруковано «Зима». На них і звернула увагу Тетяна Миколаївна, коли ми запитали, які переваги у «нової української школи» над «старою»:
І погратися можна, і повчитися.
— Колись півночі треба було б вручну виводити ці літери, а зараз маємо кольоровий принтер, і друк теж займає секунди, — відповіла педагог. — Я випустила 8 класів у молодшій школі і можу сказати, що тепер дітям стало цікавіше, а вчителям ще й легше, — підсумувала вона.
Інтернет у всій школі. Цей роутер знаходиться в кабінеті праці.
Як бачите, ІТ-технологій у цьому навчальному закладі не лякаються і не ігнорують, а намагаються застосовувати собі на користь. Як це є і в реальному житті. Однак безкоштовний вай-фай навіть у коридорах — лиш один з елементів сприятливого освітнього середовища, до якого тут прагнуть.
Яку оцінку сьогодні приніс додому? «П’ять» від директора!
— Освітнє середовище — це і якісний інтернет, і сходинка шкільного порога, що не повинна відвалюватись, — каже директор Валерій Сергійович. — Кожен, хто заходить у навчальний заклад, повинен відчувати, що його тут ждуть і що тут все йому сприятиме.
Чудова традиція — випускники дарують не матеріальні речі, а троянди у шкільний розарій
І скажу, що всередину приміщення закладу ми потрапили не одразу. Бо, навіть незважаючи на зимову пору, неможливо було пройти повз доглянуті троянди при вході, ряди кущів малини, калини та горобини, алеї молодих дерев. Такою виявилась «Зелена феєрія» — проект, що втілюють у школі. І це більше, ніж просто благоустрій. Бо сюди залучені не лише вчителі та учні, а й батьки, фермери, підприємці, преса, лісові господарства та національні парки, вони всі — «друзі проекту», наразі їх — 11.
Палети перетворяться на оригінальні лави.
А що може краще виховати та мотивувати, ніж велика спільна справа, яку діти роблять разом зі всією громадою? До речі, у цьому навчальному закладі є чудова традиція — випускники дарують не якісь матеріальні речі, а троянди у шкільний розарій. Квіти на клумбах переходять до трохи молодших учнів, які їх доглядають, а потім передають своїм наступникам.
Валерій Панасюк уклав із випускниками своєрідну угоду: він під сімома замками зберігає їхні листи «У майбутнє», а колишні учні зобов’язуються віддати на школу 10 відсотків зі свого другого заробленого мільйона доларів.
Неможливо було без щему дивитись і на «Іванків сад», котрий посадили тут на честь загиблого на російсько-українській війні випускника школи, свого односельчанина Івана Хрупчика. Пам’ять про нього живе в яблунях та горіхах, що вишикувались рівними рядами у затишному дворику навчального закладу. Цей сад теж був би неможливим без численних друзів школи, небайдужих людей…
Неможливо було без щему дивитись і на «Іванків сад» на честь загиблого випускника школи Івана Хрупчика.
Навколо приміщення панує порядок та доглянутість. Усе листя з дерев-кущів акуратно зібране на купи, а сухі гілки знайшли своє місце біля котельні. На задньому дворі стоїть новий компостер для переробки органічних відходів. Судченська школа стала однією з десяти на Волині, які взяли участь в еко-освітньому конкурсі «Компола» і, як переможці, отримали таку нагороду.
На стіні кабінету директора - мотиваційний плакат.
— Все, що дерев’яне, — в котельню, решта органіки — в компостер, — каже директор. — Діти не з книжок, а на практиці мають бачити, як поводитися з відходами.
Коли усім до всього є справа…
Взагалі, не найбільша школа району (тут навчається 138 дітей) справляє враження жвавого мурашника. Тут одночасно реалізують стільки проектів, що дивуєшся, як усе встигають. Усім до всього є справа, тобто є проект, котрий втілює та відповідає за нього конкретний педагог. Зараз таких завдань 14.
Тут вчителі зможуть відпочити і поспілкуватися.
У навчальному закладі звершують ремонт одночасно у двох кімнатах, одна з яких буде навчальним кабінетом, інша — методично-інформаційною вітальнею, де в невимушеній обстановці вчителі зможуть і кави випити, і на серйозні теми подискутувати. Частину меблів, до речі, виготовляють самотужки — у шкільних майстернях із піддонів.
Валерій Сергійович із захопленням читає проекти вчителів.
А як вам така ініціатива: вчитель англійської мови тричі на тиждень проводить уроки іноземної для своїх колег!
Директорська інспекція ремонту.
— Я особисто вивчав німецьку мову. А треба знати ще й англійську. Бо як відкриєш «Фейсбук» і чогось не знатимеш, то не хочеться, щоб діти сміялись, — жартує Валерій Сергійович і продовжує: — У нас нема сталої системи здачі коштів. Ресурси шукаємо під конкретний проект, у який усі повірили, побачили, що він вартий втілення. Тоді підключаються і директор, і вчителі, і батьки, і всі, хто готовий допомогти. Головне розподілити обов’язки — щоб був відповідальний за проект і був касир. Усе має бути прозоро. І я можу сказати, що довіра батьків, наша з ними співпраця — це головний капітал школи.
Має школа і свій компостер.
Директорує пан Панасюк тут другий рік. Він — знана на Любешівщині людина. Свого часу очолював успішне сільськогосподарське підприємство у сусідньому селі Седлище, був головою районної ради. Але навіть будучи керівником господарства, продовжував викладати у школі. Унікальний випадок. А зараз повністю зосередився на праці з дітьми у своєму рідному селі.
Сад полеглого за волю рідної землі Івана Хрупчика частуватиме яблуками та горіхами не одне покоління судченських дітей.
— Коли багато говорити про погане, кликати його, то так воно й буде. А як налаштовуватись на позитивне, добре, то й буде добре, — каже невтомний керівник Валерій Панасюк.
Тут завжди раді гостям!
Каже і робить те добре, — разом із колективом, учнями та усією громадою.
