«Нарешті ми зрозуміли, що з підступною Росією нам не по дорозі ні у церковних, ні у будь-яких інших справах» (Відеоопитування)

 

   Володимир КАРПУК,
народний депутат України 
V та VІ скликань 
(м. Луцьк):
— Україна зараз переживає надзвичайні історичні миті. Наперекір усім негараздам, які є в державі, 2018-й назавжди залишиться в історії, як рік, коли було створено Українську помісну православну церкву. Це грандіозна подія. І з Господньої волі ми є її свідками. Ця подія народжувалась у складній ситуації, але від того вона є дійсно вагомою, дійсно історичною.
Найтрагічнішою подією (на жаль, уже 5 років) є війна на Сході, загибель українських синів, які захищають незалежність нашої країни. Війна триває довше, ніж друга Світова на теренах України. Вона найпідліша і найцинічніша і потребує від українця зміни своєї ментальності. Щоб кожен міг усвідомити: поруч із нами — ​жорстокий сусід, який завжди намагався завоювати наші терени. Маємо розуміти: це — ​споконвічний ворог. Був, є і буде. 

   Денис П’ЯТИГОРЕЦЬ, 
заступник голови Волинської облдерж­адміністрації 
(м. Луцьк):
— Надання Томосу про автокефалію і створення єдиної помісної церкви в Україні — ​це найбільша та найвеличніша подія за останні кілька років. Те, за що боролися стільки літ, здійснилося. Нарешті ми зайняли достойне місце у православному світі.
Найбільш прикрі події — ​це кожна нова звістка про смерть наших воїнів-захисників, новини про піратське захоплення українських моряків, про наших політичних в’язнів у російських тюрмах.

   Алла БАБІНА,
завідувачка відділення алергології Волинської обласної клінічної лікарні 
(м. Луцьк):
— Сьогодні, коли в усіх ще свіжі враження від успішного завершення Об’єднавчого собору і обрання предстоятеля православної церкви України, саме ця подія є найприємнішою, найважливішою. Я вірю, що у Святвечір кожен щирий українець радітиме з приводу вручення Томосу, а хто ще сумнівається — ​прозріють, зрозуміють, що тільки єдність зробить нас сильним, вільним народом.
Коли у Свято-Троїцькому соборі хрестили моїх онуків, я подумки просила у Бога, щоб у них було мирне небо над головами й гідне життя у своїй Українській державі. Тому найболючішим для мене є переживання за наших моряків, за всіх полонених, які страждають у російських тюрмах. У святкові дні не можемо забувати про солдатів, які мерзнуть в окопах. Солоною від сліз буде кутя для матерів, чиї сини у такій небезпеці. І це для всіх українців головний аргумент, що з підступним північним сусідом нам не по дорозі ні у церковних, ні в будь-яких інших справах.

   Валерій ДІБРОВА,
керівник ТОВ «П’ятидні» 
(с. П’ятидні Володимир-Волинського району):
— Найбільш приємно здивувало створення в Україні єдиної православної помісної церкви. Свого часу, будучи народним депутатом України, я доклався до роботи у цьому напрямі. Тому дуже задоволений, що нарешті маємо Автокефальну помісну церкву. З особистого хочу згадати запуск нашим підприємством нового елеватора потужністю 65 тисяч тонн. Не кожного дня на Волині та навіть в Україні запускають об’єкт, у який інвестовано 8 мільйонів доларів.
Найбільш негативним вважаю те, що досі триває війна, що не можемо дати відсіч агресору. Відіграє роль у цьому і млява реакція наших міжнародних партнерів. А особливо неприємна нещодавня подія, коли росіяни захопили українські катери, а наші моряки потрапили в полон.

   Андрій ЛИНДЮК, 
голова Маневицької райдерж­адміністрації 
(смт Маневичі):
— Я впевнений, що про це говоритимуть усі, бо те, що трапилося 15 грудня, — Об’єднавчий собор — ​історична подія, наймасштабніша за останні кілька століть. А ще мене позитивно вразило, що цього року люди усвідомили — ​країна рухається у правильному напрямі. Щодо негативу, це також у всіх на устах, — ​напад на українські кораблі у Керченській протоці та захоплення наших хлопців у полон.

   Володимир ФЕСЕНКО,
політолог 
(м. Київ): 
— Для більшості українців головною позитивною новиною 2018 року був Об’єднавчий собор, який знаменував початок об’єднання православних церков України. Відповідно — ​це отримання міжнародного визнання, повний Томос буде наступного року, але вже очевидно: головна подія року відбулася. Вона стала і несподіваною і приємною. 
Найбільш прикра — ​це драматичний інцидент поблизу Керченської протоки, коли росіяни захопили українські кораблі і наших моряків.

   Галина ШАФЕТА,
пенсіонерка 
(м. Луцьк):
— Не так здивувало, як потішило — ​бо це епохальна подія,  — створення Автокефальної православної церкви України. Ми у Братстві Андрія Первозваного, членом якого я є з 1990-го (тепер це Хрестовоздвиженське братство), завжди боролися за це. Адже в незалежній Україні мають бути українські влада, мова і церква. Я за те, щоб нарешті і народження Христа ми святкували за одним календарем. Сподіваюся, з часом так і станеться.
А найбільш негативним вважаю, що наші народні депутати не можуть у парламенті знайти спільної мови. Багато хто з них відсутній на пленарних засіданнях, а відтак не можуть бути прийняті необхідні закони. І ще одне, що особливо засмучує, — ​це війна. Бо то біда і для держави, і для тих, хто втрачає своїх рідних, земляків. На жаль, щодня чуємо: хтось загинув, хтось одержав поранення…

   Василь ПРАДІД,
голова Незалежної профспілки гірників ДП «Передпускова дирекція шахти № 10» 
(м. Нововолинськ):
— Без сумніву, для кожного свідомого жителя нашої країни найважливішою подією є створення Автокефальної православної церкви України. Нарешті три гілки православ’я об’єдналися. Історична справедливість восторжествувала. На мою думку, ми повинні також повернути собі назву Київська Русь, а Росія має віддати землі, які раніше нам належали, — ​Кубань, Бєлгородщину та інші. 
А з негативного — ​процвітання корупції, яка в році, що минає, не зменшилася. Наші владні мужі дбають лише про себе, піднімаючи в десятки разів власний заробіток, а простому народу збільшують його на кілька гривень. Понад половину працюючого населення України сидить на мінімалці. Нам, шахтарям, тарифи й оклади приймають, виходячи із суми прожиткового мінімуму, а не від мінімальної заробітної плати. Це несправедливо.

   Галина ХМЕЛЯР,
волонтерка 
(смт Маневичі):
— Розчарувало те, що за 2018-й так і не звільнено жодної людини з полону, що війна триває вже п’ятий рік. Ми стоїмо на місці і зовсім не рухаємося вперед, а так звані «перемир’я — ​лише на папері. Страшенно боляче від того, що хлопці і далі гинуть. На жаль, зупинилась робота і по розшуку зниклих безвісти бійців.

У святкові дні не можемо забувати про солдатів, які мерзнуть в окопах. Солоною від сліз буде кутя для матерів, чиї сини у такій небезпеці.

Не скажу, що це приємно, але якось відрадно з того, що влітку матерів з усієї України зібрали у Михайлівському Золотоверхому соборі, де відбувалась панахида за загиблими в Іловайському котлі. Лише вони розуміють, яким вогнем горить материнське серце. Радісно за перемоги наших боксерів Олександра Усика, Василя Ломаченка, Олександра Гвоздика й Артема Далакяна, які підняли рейтинг України своїми спортивними досягненнями. А ще б хотілося, аби до Нового року, звільнили 24 моряків і вони повернулися додому.

   Антоніна МИХАЛЬЧУК,
редактор міськрайонної газети «Слово правди» 
(м. Володимир-Волинський):
— Приємно потішило мене, як і мільйони українців, те, що відбувся Об’єднавчий собор і створено Українську єдину помісну церкву. Нарешті люди, котрі живуть по сусідству, не будуть казати, що хтось ходить «не до тієї церкви». Але ця подія водночас і засмутила, бо не вистачило розуму до повного об’єднання. Володимир-Волинська єпархія торік відзначила 1025-ліття. Вона одна з найстаріших в Україні. І цілком закономірно, що мала б бути проукраїнською. Те, що це єпархія УПЦ МП, — ​трохи не логічно.
А найбільш негативним у житті України є, звичайно, бойове протистояння на Сході: гинуть бійці, зокрема й наші земляки. Може, забагато у мене негативу, але, що ж зробиш… Засмучує поштова реформа. Щодня до редакції дзвонять читачі чи пишуть листи, в яких нарікають на скорочення листонош. Це дуже болісне питання, бо виникає проблема з доставкою газет. І йдеться не лише про зменшення тиражу, а про те, що інформація не доходитиме до людей.

   Ірина ФАРІОН,
народний депутат України VII скликання (м. Львів):
— Найжахливіша подія — ​це створення інституту так званої гендерної політики і призначення при Кабміні уповноваженого з цієї політики. Це означає, що нам нав’язують дикі цінності, абсолютно не характерні українцям, які не просто руйнують родину, а деморалізують суспільство загалом і вбивають наших дітей. Цей подарунок уряд зробив 1 грудня цього року. Нам нав’язують якихось збоченців, ЛГБТ і т. д. і наділяють їх правами. Це, на мою думку, найжахливіша новина та один зі способів знищення українців, коли на арену суспільного життя виходять паталогічні істоти зі своїми правами й моделями поведінки. 
Щодо позитивного — ​це ідея Української помісної церкви, за що так довго боровся митрополит Філарет. Таким був один із перших пунктів «Свободи» ще 20 літ тому. Важливо, що Вселенський партіарх Варфоломій заявив на загальносвітовому рівні: 1686 року українську церкву посередництвом турків і греків було продано Москві. А найстрашніше — ​гинуть наші хлопці і кінця цієї війни не видно, бо загальна стратегія держави — ​замирюватися з ворогом, а не перемагати, а це — ​програш на багато років.

Бліц провели Алла ЛІСОВА, Василь УЛІЦЬКИЙ, 
Галина СВІТЛІКОВСЬКА, Катерина ЗУБЧУК, 
Мирослава КОЗЮПА, 
Олег КРИШТОФ, 
Олександр ДУРМАНЕНКО, Сергій НАУМУК, Кость ГАРБАРЧУК, Лариса ЗАНЮК, 
Людмила ВЛАСЮК.