«Заходжу сюди — емоції такі, ніби у храм прийшов»

Віктор Корсак, чия родина стала фундатором музею, помістив твори з приватної колекції, щоб прекрасне могло бачити якомога більше людей.

— Вікторе Івановичу, ви задоволені музеєм — ​таким ми, відвідувачі, побачили, яким ви його планували?

— Так, саме таким він планувався! Це 1-й етап (бо буде ще 2-й), концепція його створення реалізована. Всі задуми на цьому етапі відбулися! Але це ж марафон: ми тільки стартували, робота попереду.

— Слово «марафон» справді підходить до роботи музею?

— Чому ж ні! Дивіться, в нас є місія, три речі ключових: ми змінюємо минуле, рефлексуємо теперішнє і творимо майбутнє. Стометрівкою тут не обійдешся — ​це дуже довга клопітка робота! На все життя і не на одне покоління!

Щосереди тут можна побувати безплатно, а щопонеділка проводяться безкоштовні групові екскурсії.

У нас є місія, три речі ключових: ми змінюємо минуле, рефлексуємо теперішнє і творимо майбутнє.

— А як ми, відвідувачі музею, рефлексуємо теперішнє?

— Це коли люди заходять одними (з одними поглядами на життя, з одним світоглядом), а виходять через дві години іншими (можливо, десь навіть за рахунок конфлікту, дисонансу, що там, можливо, виникає). Бо в нас представлена генеза українського мистецтва від модернізму 1930-х років до сучасного. Оця тяглість поколінь показана… Це забезпечує зміну людей у кращу сторону — ​вони задумуються про щось…

— Що ви відчуваєте, коли заходите в музей, який створили?

— У мене емоції такі, ніби в храм заходжу. Це енергетика художників та їхньої праці… І я стаю інакшим. Якщо знервований чи замучений — ​стає легше, якщо, розслаблений — ​концентруюся. Тобто воно так балансує організм, ставить його на місце.

— Є картини в цьому музеї, які вас вражають особливо, щось таке, чим можете поділитися?

— Насправді таких картин багато, це не пусті слова. Вони всі різні (є різні школи і є свої художники в кожній школі — ​і є різні покоління). От від кожної картини, на яку я дивлюся в музеї, — ​отримую величезне задоволення. Архипенко, звичайно, дивує, бо його немає в Україні, і та скульптура, яка в нас стоїть (їх декілька тільки в Україні взагалі), — ​це унікальне явище… І людина зробила це в 1907 році! Основоположник кубізму в культурі — і він у нас є! Це от викликає гордість і захоплення естетичне, що століття тому такі речі вже робили українці!

— Як «житиме» музей у прийдешньому році?

— У нас щомісяця відкривається новий проект. Перед цим заповідник, зараз — ​Анна Міронова, і так кожен місяць. Буде два-три великих проекти: це коли ми будемо прославляти цілий регіон, тобто плануємо кураторський проект представити (на Закарпатті вже домовилися з Івано-Франківщиною — ​так само повністю зріз їхнього мистецтва представити в нас. Це такі великі проекти! І ще один такий дуже великий проект є, він світового рівня, але про нього ще говорити зарано.