Не так тії вороги…*

Відразу ж після здобуття нашою державою незалежності українську армію почали розпродувати. Особливо масово в часи, коли Кабінет Міністрів очолювала Юлія Тимошенко, а Міністерство оборони — ​Анатолій Гриценко (обоє на фото)

Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України, створена для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання у Збройних силах України та підриву обороноздатності держави у  2004–2017 роках, зробила заяву за результатами своєї роботи. Цифри про масштаби зловживань в українській армії, наведені депутатами, вразять навіть людину, далеку від великої політики.

Адже, як випливає зі статистики щодо стану справ у Збройних силах України, у 1991 році на території нашої держави була така величезна кількість особового складу, озброєнь та військового майна, що, за умов розумного управління ним патріотичних урядовців, могло б гарантувати національну безпеку країни.

Самих лише військових літаків (винищувачів, штурмовиків, військово-транспортних, стратегічних бомбардувальників) в Україні після розпаду Союзу залишалось більше півтори тисячі, а ще були майже 14 тисяч танків та бронемашин різного класу, 350 кораблів, а також системи ППО, протитанкові ракетні комплекси, важке стрілецьке озброєння та величезна кількість боєприпасів. Як вважають деякі експерти, загальна вартість цього військового майна України становила близько 90 мільярдів доларів. На думку інших фахівців, може йтися про суми у двічі-втричі більші. У будь-якому разі це могло стати надійною запорукою непорушності наших кордонів, бо ж такий арсенал у вмілих руках сотень тисяч захисників України відразу б угамовував агресію в кожного потенційного окупанта.

Якщо попередники розпродували все більш-менш «планово», то за часів керівництва Міноборони паном Гриценком різко зросли обсяги «бізнесу»: танки, артилерійські комплекси, броньовані машини та системи зв’язку, патрони і бомби лавиною «рушили» за кордон.

Але не так сталося, як гадалося. Фактично відразу ж після здобуття незалежності українську армію почали розпродувати. Особливо масово в часи, коли Кабінет Міністрів очолювала Юлія Тимошенко, а Міністерство оборони — ​Анатолій Гриценко. Причому для того, аби торгівля військовою технікою і боєприпасами, яких сьогодні так не вистачає ЗСУ, йшла максимально швидко, постановою Кабміну Тимошенко від 11 лютого 2009 року за № 88 навіть було створено 2-ге Державне спеціалізоване підприємство «Укрспец­торг». Так ніби було не досить одного «Укрспецекспорту», адже за «урядування» Тимошенко ця структура відправила за кордон майже 100 танків і понад 6000 ракетних та артилерійських систем.

Особливо багато зброї і військового майна було продано за часів, коли військове відомство України почергово у трьох урядах (Тимошенко, Єханурова, Януковича) з 4 лютого 2005-го до 18 грудня 2007 року очолював полковник Анатолій Гриценко. Якщо його попередники розпродували все більш-менш «планово», то за часів керівництва Міноборони паном Гриценком різко зросли обсяги «бізнесу»: танки, артилерійські комплекси, броньовані машини та системи зв’язку, патрони і бомби лавиною «рушили» за кордон.
Зокрема, як засвідчують відомості секретаря Комітету ВР з питань національної безпеки і оборони Івана Вінника, в часи міністра Гриценка за рубежі Вітчизни «помандрували» новітні зенітно-ракетні комплекси С‑300, котрих сьогодні так не вистачає нашій системі ППО. Кожен із цих комплексів коштував майже 2,5 мільйона доларів.

А загалом за часів «міністрування» Гриценка було продано 16 564 ракетні й артилерійські системи, 200 танків, 348 одиниць автомобільної спецтехніки, 145 БМА, БТР і БМП, 15 вертольотів, 8 літаків.

Останнім міністром оборони перед Євромайданом був Павло Лебедєв, злет політичної кар’єри якого тісно пов’язаний із Юлією Тимошенко. Саме вона дала йому путівку у велику політику, зробивши народним депутатом за списками свого блоку у 2006-му. Вже через рік він переходить до Партії регіонів, щоб після 2012-го дорозпродати те, що не встигли за «урядування» Тимошенко та «міністрування» Гриценка.

Слідча комісія ВР дійшла висновку: така діяльність Міноборони суперечила політиці забезпечення належного рівня обороноздатності України. А те, що до 2014 року називали «будівництвом та розвитком Збройних сил України», переважно зводилося до фактичного безсистемного скорочення їх особового складу, кількості наявної зброї і військової техніки, тобто до фактичного роззброєння, отже, до зниження обороноздатності України. 

Тарас ДАНИЛЬЧУК.