У фільму «Я вірю,  що закінчиться війна» буде продовження (Відео)

Два роки тому сім’я створила цю частинку неба на землі своїми руками в знак сердечної подяки Всевишньому за те, що 53-літній господар повернувся з війни на Донбасі. Михайло Васильович по-чоловічому скупо розповідає, скільки разів протягом 15 місяців під вогняними шквалами подумки прощався з найріднішими. Євгенія Іванівна хвилини свого жіночого чекання і молитов вимірювала тисячами хрестиків на 15 вишитих днями й ночами іконах, якими подружжя оздобило Свято-Троїцьку церквицю.

Три місяці перед освяченням святині Харківи видали альбом-календар «Я не просто воїн АТО, мої плечі — ​це щит України, щоб її не топтав ніхто», в якому розповіли про всіх учасників бойових дій із сіл Скриголове та Пильгани. А у  2018-му скромна освітянка на заслуженому відпочинку стала автором ідеї створення фільму з не менш влучною назвою — ​«Я вірю, що закінчиться війна».

Що проситимуть в Ісуса? Віри для всіх людей у те, що в Україні нарешті закінчиться війна.

Стрічка, знята журналістами «Газети Волинь», зібрала сотні глядачів у Горохові, Берестечку, Луцьку, правдивістю про жахіття війни викликала сльози навіть у чоловіків. Щоб побачити на екрані справжні почуття учасників АТО, біль матерів загиблих синів, відчай вдів і оченята напівосиротілих діток, у Горохів приїхали головний консультант головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента Олександр Бухтатий і голова Волинської облдержадміністрації Олександр Савченко. Журналісти газети подарували диски з фільмом Президенту Петрові Порошенку.

Здавалося б, що все найстрашніше, послане долею Харківим, уже позаду, і Михайлові легше було б забути окопи, Євгенії — ​15 місяців безпросвітньої туги і не ворушити завдані війною страждання. Хто ж чи що спонукає пані Євгенію леліяти нові задуми, серцем яких є віра в те, що війна закінчиться? Чому не втомлюється долати десятки кілометрів щодня бездоріжжям, аби зустрітися з атовцями, шукати однодумців, меценатів? Щоб зрозуміти відповіді на ці запитання, потрібно бачити повагу і любов, з якою ця щаслива жінка дивиться на свого Михайла. Вже не уявляє, що його не може бути поруч. Та не бачити себе на місці тисяч дружин, матерів, сестер, донечок, серця яких розриваються між пекельним Донбасом і домашніми світлицями, теж не може. І тому подумки працює над новим проектом — ​виданням книги «Долі, обпалені війною», в котру ввійдуть розповіді про тих захисників України з Горохівщини, які поки що за кадром. Їх уже зібрала сотні, кожній долі відкрила своє серце...

А ще Харківи готуються до зустрічі Різдва Христового. У святу неділю у Свято-Духівському храмі Берестечка під час Божественної літургії настоятелю храму отцю Володимирові Курчину допомагатиме внук Євгенії Іванівни і Михайла Васильовича — ​Михайло, семінарист-першокурсник Волинської духовної семінарії. Отця Володимира називають своїм духівником усі члени родини. На святій сповіді разом із мамою і татом будуть їхні донька Ольга, син Віталій, зять Михайло, невістка Марія, внучата Олег, Богданчик і навіть однолітній Мишко. Що проситимуть в Ісуса? Віри для всіх людей у те, що в Україні нарешті закінчиться війна.