Будівельник із Нововолинська одягнув у вишиванки німців

Прожили ще рік — ​і передусім дякуємо Богові за це. А був він нелегким. Та чим складніший — ​тим кращий, бо повчальний і спонукав до пошуків шляхів виживання, — каже пан Ігор. — ​Як будівельник — ​мав чимало успіхів: здано сучасний, енергоефективний, благоустроєний 20-квартирний будинок у Нововолинську. Звичайно, нам ще далеко до рівня новобудов, які я бачив нещодавно у Варшаві. Але там квадратний метр площі «стартує» від 3 тисяч євро, а в нас і 500 — ​то вже розкіш. Що будуємо якісно, свідчить те, що дві квартири в нас купив німець (його дружина — ​українка), звісно, вигідніше придбати власне житло, як зупинятися в готелях. Маю мрію: звести будинок із підземним паркінгом і всіма необхідними інфраструктурними об’єктами. 

Маю мрію: звести будинок із підземним паркінгом і всіма необхідними інфраструктурними об’єктами.

Наша фірма працювала також у Рожищі, Локачах, Володимирі-Волинському, Ратному. Приступаючи до роботи, намагаюся вивчити достеменно всі нюанси, передусім призначення об’єкта. Багато цікавого дізнаюся, коли беремось до будівлі, яка має історичне значення. Так було, зокрема, з музеєм всесвітньо відомого композитора Ігоря Стравінського в Устилузі — ​звідти в мене чимало корисних знайомств, завдяки яким я збагатився духовно. Відтоді глибше зацікавився класичною музикою, до якої намагаюся долучити інших. За мого сприяння Нововолинськ відвідали з концертами відомий піаніст-віртуоз Олег Полянський, Національний академічний духовий оркестр України. Отож поєднується будівельна справа з мистецтвом.

Багато подорожую, це мене теж надихає краще робити свою основну справу. Не став винятком і минулий рік. Укотре побував на табірному цвинтарі Кайзерштайнбруг біля Відня і на місці захоронення мого діда Степана поставив хрест. Супроводжував у поїздці в Німеччину друга, відомого волинського поета Ігоря Павлюка. Часто зустрічаюся з ним та іншими митцями — ​Андрієм Содоморою, Віктором Давидюком, Ігорем Калинцем, Юрієм Ковалем. До речі, редагований Ковалем літературно-мистецький журнал «Дзвін» передплатив на 2019 рік в усі нововолинські школи. Ціную традиційну дружбу із журналістами рідної «Волині». Приємно, що після публікації на її шпальтах матеріалу про те, як я «одягнув у вишиванки німців», мені зателефонував рожищенський краєзнавець Микола Вавренчук і запросив в урочище Вовчак. Там, в одній із криївок, побачив карти, свого часу подаровані мною першому заступникові голови Волинської обласної ради Олександрові Пирожику. Микола Вавренчук попросив допомогти в пошуках родини одного австрійця, котрий загинув у нашому краї в роки Першої світової війни, й документи якого знайшлися. Можливо, хтось за кордоном чекає на звістку про цю людину понад сто років…

Пропагую новий науково-популярний журнал «Локальна історія». Непокоїть те, що в супермаркетах неможливо придбати це видання, як і газети краю. Щасливий, що маю нагоду сказати людям, як болить душа, коли бачу занедбані або недолуго відреставровані пам’ятки архітектури в Україні, порівнюю їх із закордонними — ​хоча б у сусідніх гмінах Польщі. Тому завжди пам’ятаю слова Блаженнійшого Любомира Гузара: «В чому наша головна трудність? У тому, що, триста років живучи під окупацією, ми втратили почуття відповідальності». З нею ми станемо чеснішими перед собою — ​а отже, в нас все налагодиться.