Винайшов стрептоміцин — ​і став одним із найбільших благодійників людства

«Ці злидні закарбувалися у моєму мозку…»

Уродженець села Нова Прилука Бердичівського повіту Київської губернії (нині Липовецький район Вінницької області) Зельман Ваксман (1888–1973) у 22 роки змушений був емігрувати до США. Талановитий юнак мріяв здобути добру освіту. Зельманові ще не виповнилось 16, коли він організував у селі школу для малозабезпечених дітей, де викладав граматику, історію та арифметику.

Мати майбутнього науковця Фредія мала промтоварний магазин і фактично була главою сім’ї. Саме вона наполягла, щоб Зельман займався з репетитором, продовжував навчатися. І у 1910 році він захистив диплом в Одеській гімназії.

Згодом Ваксман згадував: «Вступ до російського університету був неможливий… Ким би я міг стати? Ще одним інтелектуалом без роботи і без прихистку? Євреї в Росії живуть в атмосфері постійного страху… Немає жодних сподівань на майбутнє». Юнак вирішив їхати за океан.

Живучи на фермі в родичів, Зельман Ваксман зайнявся пошуком відповідей на запитання про циклічність життя в природі. 1915 року після закінчення сільськогосподарського коледжу він отримав ступінь магістра природничих наук.

Це був перший засіб, що результативно діяв на збудник невиліковної на той час хвороби.

Коли Ваксман зацікавився вивченням мікробіології грунту, мікроорганізми практично не досліджувалися. Молодий науковець здобуває вищу освіту у Каліфорнійському університеті в місті Берклі, набуває громадянства США, стає доктором фізіології й біохімії.
У 1920-х роках Зельман Ваксман із родиною двічі відвідував Вінниччину, зокрема рідне село Нова Прилука. Він був вражений наслідками більшовицького панування і занотував у щоденнику: «Важко висловити, що ми побачили впродовж останніх кількох днів. Людське життя втратило будь-яку цінність, люди були одягнуті в лахміття, мешкали в напівзруйнованих будинках та їли м’ясо раз на тиждень… Ці злидні закарбувалися у моєму мозку як величезний експеримент у сфері людських відносин, званий комуністичним режимом».

Хоча тепер цього антибіотика туберкульоз не боїться…

1943 року після багаторічної кропіткої і наполегливої праці група вчених під керівництвом Зельмана Ваксмана відкрила стрептоміцин — ​другий антибіотик після пеніциліну, який виявився ефективним засобом для лікування туберкульозу і чуми. Історія винаходу дуже цікава.

Ще на початку своєї наукової кар’єри Ваксман помічав, що патогенні мікроби гинуть у ґрунті. Він не раз обговорював із колегами той факт, що мільйони людей померли від сухот, їх поховано, отже, бактерії потрапляли в землю, але щось призводило до їхнього знищення.

У 1932 році Американська національна асоціація боротьби з туберкульозом звернулась до вченого з проханням вивчити процес руйнування палички Коха в ґрунті. Ваксман логічно запідозрив, що це теж пов’язано з дією на мікобактерії туберкульозу мікробів-антагоністів. Разом із групою однодумців він розпочав дослідження.

За час роботи було вивчено близько 10 тисяч різних грунтових мікробів. Усе скеровувалося на пошуки антибіотиків, які могли б руйнувати бактерії, не завдаючи шкоди людині. 1940 року науковець виділив високотоксичний антибіотик актиноміцин, а через два роки — ​високоефективний проти збудника туберкульозу стрептоміцин, цінність якого визначалася ще і його ефективністю в боротьбі з бактеріями, стійкими до сульфаніламідних препаратів і пеніциліну.

З 1946 року, після тестування й доробки, препарат почали широко використовувати у всьому світі. По суті, це був перший засіб, що результативно діяв на збудник невиліковної на той час хвороби.

Патентні відрахування від виробництва антибіотиків дали змогу Ваксману в подальшому відкрити інститут мікробіології та створити благодійний фонд. З допомогою вже напрацьованої технології були створені нові препарати. Усього впродовж кількох років група Зельмана Ваксмана відкрила понад 70 нових природних речовин з антибактеріальною дією. Але патент на стрептоміцин справедливо увійшов до «десяти патентів, що формували світ», починаючи з часів створення Патентної служби США у 1823 році.

Хтось може сказати: «Але ж сьогодні туберкульоз продовжує вбивати людей і старих антибіотиків він не боїться». Справді, поява нових форм захворювання з множинною стійкістю до протитуберкульозних препаратів, ураження зростаючої кількості ВІЛ-інфікованих людей — ​серйозна проблема сучасності. Але винахід Ваксмана дав шанс на порятунок сотень тисяч хворих, які завдячували вченому своїм життям.

Численні нагороди та почесті, якими вшановували вченого, вручення йому в 1952 році Нобелівської премії з фізіології та медицини «за відкриття стрептоміцину, першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу» — ​заслужене визнання уродженця України. Вітаючи Нобелівського лауреата, професор Арвід Волгрен, член ради професорів Королівського медико-хірургічного інституту Швеції, сказав: «Незважаючи на те, що ви — ​не лікар, ваш внесок у розвиток медицини — ​першочергової важливості. Стрептоміцин уже врятував тисячі людських життів, і ми, медики, нагороджуємо вас як одного із найбільших благодійників людства».

Оксана КРАВЧЕНКО.