Ідеальна дружина Пантелеймона Куліша

І недарма багато друзів (серед них — видатний вчений, просвітитель та перекладач Іван Пулюй) називали Олександру Михайлівну «нашою Беатріче», «ідеальною дружиною Куліша». Тут немає жодного перебільшення...

15–літня Олександра та її майбутній чоловік (старший від неї на дев’ять років) познайомилися на хуторі Мотронівка на Чернігівщині, поблизу Борзни, де жили Білозерські. Куліш, уже багатообіцяючий письменник, приїхав туди погостювати на запрошення свого друга Василя Білозерського, пізніше — відомого діяча нашої культури (зокрема, активного кирило–мефодіївця, а згодом — одного з видавців першого українського журналу «Основа»), рідного брата Олександри. Як згадує Василь, сестра, вихована «під уважним наглядом матері», прагнула (або була вимушена) бути стриманою з Кулішем. «Він (Куліш. — Ред.), пристрасний і нетерплячий, хотів неодмінно домогтися її освідчення, — пригадує Василь Білозерський, — але не міг, і коли виїжджав від нас для подорожі Київською губернією, просив її прийняти його портрет на згадку, проте вона відмовилась, і він, поїхавши від нас, за ворітьми знищив його й викинув у рівчак». Чи знав Куліш, що «тиха» й «сором’язлива» Олександра заявила матері буквально таке: «Ви не бажаєте, щоб я вийшла заміж за Пантелеймона Олександровича, — я з вашої волі не вийду, але ніхто інший не буде моїм чоловіком»?

Старшим боярином на їхньому весіллі був сам Тарас Шевченко, який так і сипав жартами, дотепами.

Гордий та самолюбний, Куліш майже рік намагався забути про Олександру, проте не міг і несподівано знову приїхав на хутір Мотронівка. Відбулася відверта розмова між ним та невблаганною матір’ю дівчини. Олександра, покликана на «вирішальне слово», сказала, що кохає Пантелеймона, проте Білозерська–старша заявила, що дочку заміж в жодному разі не віддасть. Кулішів роман на деякий час припинився. Але в 1846 році письменник одержав наукове відрядження за кордон для вивчення слов’янських мов. Перед від’їздом він вирішив побувати в Мотронівці. Здавалося б, «приборкане» кохання відродилося з новою силою, протистояти якій було неможливо. Тепер уже мати Олександри згодилася на шлюб — можливо, справа була в тім, що в Куліша, на її погляд, відкривався шлях до кар’єри. А як же сама дівчина? Пригадуючи ту пору в листі, написаному 1905 року у віці 77  літ (!), Ганна Барвінок писала: «Всем ли так дается в молодости три года обоюдной горячей любви? И теперь еще этот пыл любви не угас, и оттого я так долго живу, что есть горючесть жизни, есть фундамент — воспоминания прошедшего».

Весілля молодих відбулося 24 січня 1847 року. Старшим боярином на ньому був сам Тарас Шевченко, який так і сипав жартами, дотепами. У понад 50–літньому подружньому житті Пантелеймона Куліша та Ганни Барвінок було більш ніж достатньо драматичних моментів. Молодій дружині (до речі, Олександра Михайлівна у своїх блискучих поетичних спогадах називає не раз свого чоловіка «моя дружина», що вельми цікаво!) доводилося стійко переносити приниження під час арешту і заслання чоловіка до Тули, й виявляти дивовижно мудру терплячість під час «романів» Пантелеймона Олександровича з іншими жінками, вигаданих і реальних, про які так люблять розповідати ті, хто в історії культури вбачають здебільшого «полуничку».

Джерело:
na_skryzhalyah.blogspot.com.